Розділ 11

— Чесне слово, я вже думала, до мене ніхто й ніколи не прийде. Ти так схожий на свого батька, Філіппе... — Бабуся лагідно посміхнулася, а потім перевела чіпкий погляд на Марго: — А це хто ж така?

— Друг, — коротко відрізав Філіпп.

— Ну і чого ми тоді стоїмо? Вперед, я покажу вам короткий вихід! — Літня дама несподівано для свого поважного віку жваво розвернулася й припустила коридором.

Марго з Філіппом заледве встигали за нею. За пару метрів старенька штовхнула непримітні двері, які нічим не відрізнялися від інших, і вивела напарників на сходи, що вели на дах. Спритно підібравши пишні спідниці, вона збігла вгору, перестрибуючи через сходинку. Спільники застигли в глибокому шоці: побачити таку олімпійську прудкість від жінки у віці «сімдесят із хвостиком» вони явно не очікували.

Марго з Філіппом піднялися слідом за нею і вискочили на свіже нічне повітря. Бабуся стрімко перетинала плаский дах особняка: мереживні стрічки її очіпка тріпотіли на вітрі, а шаль, що лопотіла за спиною, надавала їй вражаючої схожості з якимсь хижим перелітним птахом.

Дібравшись до самого краю, вона впевнено вказала на металеву пожежну драбину. Перш ніж Філіпп чи Марго встигли видати бодай звук, старенька хвацько перемахнула через огорожу й почала спускатися. Новоспеченим злодіям нічого не залишалося, окрім як покірно піти за нею.

Весь спуск із висоти п'ятого поверху невгамовна бабуся пошепки підганяла їх, вимагаючи ворушитися швидше, поки троль не почав плановий обхід двору по периметру.

Опинившись на твердій землі, утікачка дочекалася Марго та Філіппа, нервово притупуючи ніжкою в акуратному черевичку.

— Ну? І куди ми тепер ідемо?

— Пробачте, а чому ви нам допомагаєте? — обережно поцікавилася Марго, увімкнувши професійну підозрілість.

— Та тому що ця малолітня гадюка тримала мене під замком цілих два роки! — люто прошипіла старенька. — Я не могла навіть носа на вулицю висунути, вона повністю ізолювала мене від суспільства заради свого дурного піару! Я цього так просто не залишу.

— Ми можемо сховатися у мене, — запропонував Філіпп.

— Ну то вперед! Показуй дорогу! — скомандувала бабуся, неначе справжній армійський генерал.

Марго з Філіппом слухняно прилаштувалися ззаду. В голові у юристки вперто не вкладалося, яким чином, вирушаючи на банальні пошуки Ножа, вони примудрилися до купи викрасти літню жінку. Хоча, дивлячись на даму, яка бадьоро марширувала попереду, та грабіжників, що плелися позаду й захекалися, Марго гостро захотілося уточнити: хто кого тут насправді викрав?