Розділ 10

Пробираючись вузькими нічними вуличками, Марго та Філіпп наближалися до особняка Червоної Шапочки. Було вже далеко за північ, село затихло, і всі добропорядні люди давно полягали спати. Вивчивши вдень карту, наша парочка відзначила місця дислокації варти й намітила безпечний маршрут, вирішивши проникнути всередину через західні двері підвалу, на які вказав порося-архітектор.

Дібравшись до садиби й прокравшись до заповітного входу, вони виявили хитрий замок. Марго навіть не здивувалася, коли Філіпп діловито витяг із кишені в'язку відмичок, хоча за звичкою приречено прошипіла щось про злом із проникненням. Пововтузившись пару хвилин, вони почули довгоочікуване клацання. Тихо причинивши стулку, напарники шугнули всередину, опинившись у невеличкому коридорчику, що вів до приміщення для слуг.

Просуваючись навшпиньках, щоб нікого не розбудити, вони минули кухню, облаштовану за останнім словом казкової технічної моди, потім проскочили повз комору й наблизилися до сходів на перший поверх. Акуратно, намагаючись не рипіти сходинками, вони піднялися й обережно визирнули в напівтемряву коридору.

Роззирнувшись, Марго вразилася тому, який несмак був у оздобленні будинку. Стіни суціль обтягнули червоним шовком, на підлозі громіздко лежали яскраво-червоні килими, а всюди висилися дзеркала й висіли незліченні портрети господині. Марго вперше бачила Червону Шапочку бодай на полотні: худорлява блондинка з величезними блакитними очима й невловимо хижим виразом обличчя. Дівка була досить симпатичною, але в зовнішності її було дещо таке, через що після першої ж хвилини спілкування гостро хотілося перевірити свої кишені та баланс банківського рахунку. Філіпп відчутно смикнув супутницю за руку, нагадуючи, що їм пора йти далі.

Крадучись переходами, вони вирішили почати пошуки з особистої вітальні, де Шапочка зазвичай приймала репортерів. Логіка підказувала, що батьків ніж може зберігатися там як трофей за склом. Зайшовши всередину, вони остовпіли: тут зображень господині стало вдвічі більше. На одному полотні Шапочка  стояла на поваленому Вовку, на іншому — утримувала його відрубану голову, на третьому — холоднокровно шматувала звіра. Всюди вона поставала найвеличнішою героїнею. Внушительна кількість дзеркал навколо, очевидно, призначалася для того, щоб марнославна зірка могла поправляти зачіску на кожному кроці.

Швидкий обшук вітальні результатів не дав. Крім картин і меблів, тут виявилася лише шафа з дзеркальною вітриною, до відказу забита почесними нагородами та мініатюрними портретами в обіймах з відомими людьми. Згорнувши пошуки, спільники піднялися на другий поверх, прямісінько в спальню Шапочки. Там їх зустріла звична картина: криваві тони, самозамилування на стінах і відображення в усіх кутках. Вони розділилися, обшарюючи сантиметр за сантиметром саму кімнату та прилеглу до неї ванну, але й тут їх спіткала невдача. Ножа не було. Залишалася остання надія — сейфова кімната на третьому поверсі.

Головною проблемою було те, що сховище охороняли гобліни. Знаючи про це заздалегідь, напарники підготувалися. Марго із сумішшю подиву та захвату дізналася, що ці монстри неймовірно люблять солодке і не відзначаються видатним розумом. Спеціально для них ще в обід були куплені апетитні кекси, щедро приправлені забійною дозою снодійного.

Піднявшись на третій поверх, Філіпп акуратно підсунув частування на видне місце. Два величезні гобліни, кожен метра по два завширшки й заввишки, зрештою помітили випічку. Стражники з риком кинулися до їжі, добряче побившись у процесі, але в підсумку кожному дісталося по законному шматку. Хвилин за десять снодійне подіяло, і гоблінське хропіння лунало такої сили, що над головами задвигтіла стеля.

Затиснувши носи від задушливого запаху, Марго та Філіпп зняли з пояса одного з громил в'язку ключів, відімкнули важкі двері й увійшли всередину.

У сейфовій висилися справжні гори золота, цупкі пачки купюр і купи антикварних прикрас. Марго миттєво згадала старий мультфільм про багату качку, що пірнає в купу монет — тут цей трюк дійсно можна було повторити. Розділившись, вони почали прочісувати неосяжне приміщення, просуваючись углиб.

У якийсь момент Марго помітила кінчик шкіряного шнурка, що стирчав із шухляди. Потягнувши за нього, вона витягла на світ потемнілі піхви й неголосно гукнула Філіппа. Хлопець кинувся до неї, перехопив руків'я й витяг клинок. Із шухляди тут же пролунав пронизливий сварливий голос:

— Ну нарешті! Я стирчу тут уже два роки, негідний хлопчиську! Чому так довго не з'являвся? Мені стільки треба тобі порозповідати і про батька твого, і про Вовка! А ти чим займався весь цей час, поки я тут іржавів у цій мерзенній халупі, лінивий ти голодранцю?!

— О, це точно ніж мого батька, — приголомшено видихнув Філіпп.

— Звісно, це я! Що ти застиг, як... — не встиг клинок закінчити тираду, как Філіпп безцеремонно заштовхав його назад у піхви й жбурнув у свою сумку. Звідти тепер доносилося лише приглушене обурене бурмотіння.

— Тихо ти, охорону розбудиш, — шикнув хлопець на сумку.

Добувши те, заради чого ризикували головами, вони поспішили на вихід. Але щойно заколотники підійшли до сходів, готові спуститися, як знизу донісся гучний голос троля — начальника охорони, який голосно кликав гоблінів. Розуміючи, що грізного начальника простими кексами не проведеш, Філіпп різко захватив Марго за собою нагору, до п'ятого поверху: там, згідно з картою, знаходився вихід на дах і пожежна драбина.

Намагаючись ступати безшумно, вони пробиралися верхнім коридором, обережно перевіряючи двері за дверима. Майже в самому кінці галереї, штовхнувши чергову стулку, вони раптово завмерли. У м'якому світлі настільної лампи сиділа літня тендітна жінка. Марго охопив жах: погляд чіпких блакитних очей старенької був їй надто добре знайомий за численними портретами Червоної Шапочки.