Розділ 5

Дорога здавалася абсолютно нескінченною. Гензель і Гретель вели Марго, здавалося, найглухішою хащею, старанно уникаючи випадкових перехожих. Марго щосили намагалася не замислюватися, яка саме причина крилася за такою конспірацією і які ще статті кримінального кодексу ці малолітні ОЗУ-шники встигли порушити по дорозі.

Щоб хоч якось відволіктися, вона заповзялася акуратно розпитувати дітей про село, до якого вони прямували. Почати Марго вирішила зі співчуття:

— Бідна Червона Шапочка... Вона стільки всього пережила. У неї там, напевно, страшний ПТСР.

Гретель здивовано зиркнула на неї:

— Чого? Шапочка — найвідоміша дівчина в нашому королівстві! Вона практично голими руками Вовка завалила. Сама!

У Марго ошарашено відвисла щелепа.

— Як це — сама?

— А ось так. Обвела сірого круг пальця, заманила в бабусину хатинку і там прикінчила, врятувавши і себе, і стару.

Марго гарячково перебирала в пам'яті класичний сюжет, і там абсолютно точно фігурував дроворуб із сокирою. Або мисливець.

— А що тоді робив мисливець? — насупилася вона.

— Який ще мисливець? Не було у нас ніяких мисливців! Шапочка майстерно знешкодила небезпечного хижака. Вона тепер національна героїня: на її честь споруджують пам'ятники і називають вулиці. Нещодавно он мемуари випустила і поїхала у великий прес-тур королівством.

Марго розсудливо вирішила помовчати. Цей світ остаточно перевернувся з ніг на голову, і все, що вона знала з дитинства, тріщало по швах.

— Добре. А хто такий цей Філіпп?

— Місцевий шахрай, — відмахнувся Гензель. — Крадіжки, підробка документів, усяка дрібна дурниця. Нічого серйозного.

— Почекай. Ви спробу заживо спалити королівського кондитера називаєте невинним жартом. Він у вас там що, серійний маніяк тоді?

— Та ні, правда, він порівняно безневинний.

— Порівняно з ким? Із Джеком Різником?

Хвилин за тридцять дерева нарешті розступилися, і показалося узлісся. Вдалині виднілося акуратне, доглянуте селянське поселення з яскравими різнокольоровими дахами і чисто виметеними вулицями, якими чинно прогулювалися охайні жителі. Це пасторальне містечко дуже відрізнялося від брудного Ноттінгема.

На кромці лісу Гензель і Гретель зупинилися, щоб попрощатися. Хлопчик замявся:

— Загалом, далі ти сама. Нам у село потикатися ніяк не можна. Два брати-поросяти дуже прагнуть із нами побачитися, а от нам із ними зустрічатися зовсім не хочеться.

Марго попрощалася зі своїми конвоїрами і закрокувала до поселення. Прямо перед в'їздом висилася триметрова кам'яна статуя дівчинки в плащі з каптуром. Табличка на постаменті гласила: «Червона Шапочка — переможниця Волка, визволителька королівства».

Минувши монумент, Марго заглибилася в житлові квартали. Насамперед вона вирішила відшукати місцевий трактир: юридичний досвід і бабусині казки підказували, що саме в таких закладах завжди концентруються найкорисніші чутки. Спіймавши якесь ввічливе дитя, вона швидко дізналася дорогу.

Проте дійти до дверей Марго не встигла. Буквально за пару метрів від входу дерев'яні стулки трактиру з гуркотом розчинилися... головою якогось чоловіка. Хлопець ефектно вилетів на ґанок і розпластався в дорожньому пилу. Слідом вискочив гладкий господар закладу і люто загорлав на всю вулицю:

— Поки борг не повернеш, навіть не думай сюди потикатися, паршивцю!

Викинутий відвідувач не поспішаючи підвівся, незворушно обтрусив штани, відважив трактирнику знущально-блазенський уклін і бадьоро закрокував геть.

Проводивши його поглядом, Марго зайшла всередину, зайняла столик і замовила їжу. Перекушуючи дивовижно смачним обідом, вона заповзялася обережно втиратися в довіру до місцевих пліткарок, прикинувшись захопленою фанаткою великої Червоної Шапочки. Жінки з величезним задоволенням прийнялися смакувати подробиці національного подвигу. Виявляється, Шапочка заманила Вовка до бабусі, заздалегідь прикормивши його пиріжками з домашнім маслом, а в хаті холоднокровно зарізала звичайним складаним ножиком.

Марго лише приречено кивала. Нарешті, усипивши пильність кумушок, вона наче ненароком поцікавилася:

— А не знаєте, тут десь проживає такий собі Філіпп?

— Ох, пропащий хлопець! — тут же сплеснула руками одна з пліткарок. — А зате батько у нього був такою хорошою людиною, поважним членом суспільства! Але як зник, так Філіпп одразу по похилій і покотився. Дрібні крадіжки, вандалізм... Кілька разів намагався повалити статую нашої Шапочки! Бігає по окрузі й репетує, ніби героїня — звичайна ошуканка. Геть незрозуміло, в кого він уродився такий.

— І де мені його знайти? — запитала Марго.

— А навіщо він вам, дитинко? — підозріло примружилася співрозмовниця. — Ви у нас панночка видна, не встигнете озирнутися, як залишитеся без своїх чарівних сережок.

— У мене до нього лист, — миттєво зорієнтувалася Марго. — Він племінник далекої родички, яка товаришувала з моєю покійною бабусею. Та дуже просила передати особисто в руки.

Трактирник, який проходив повз із тацею, вклинився в розмову: