Справжнє

    Гарне місто з чудовими краєвидами, в якому росла дівчинка з великими блакитними очима та кучерявим волоссям, як у своєї прабабусі, було дуже мальовничим. Кіру вражало все: річка, схили, люди – вона в усьому бачила щось дивовижне,чарівне та надихаюче її жити та малювати. Мабуть, це теж їй передалося від прабабусі Марії. На уроки живопису вона їздила двічі на тиждень до центру, обожнюючи ці поїздки на великому автобусі. Але, в цей день, який змінив все її життя – дівчинки 13 років, яка була дуже слухняною та завжди вважала, що все в неї буде так, як захочуть батьки - вона запізнилась на рейс. Ще не було такого, щоб вона не приїхала на заняття, тож вирішила спробувати автостоп. Після третьої невдалої спроби , доля їй таки всміхнулась. 
- Сідай, але швидше, я поспішаю! – сказав він.
Вона навіть не замислювалась , що робить та куди він її довезе? Після двох хвилин мовчання, протягом яких вона не відводила від нього очей, Кіра наважилась спитати:
- А, ви до центру їдете? Я буду дуже вдячна – не можу сьогодні пропустити заняття з живопису - для мене це важливо! –  соромлячись, сказала вона.
- Так, так! Центр! – відповів чоловік, який був дуже заклопотаний та шукав щось у записнику, переводячи свій  погляд то на дорогу, то на записи в ньому.
- Мабуть, дуже зайнятий? - подумала Кіра.
 Її подорож була набагато швидшою, ніж автобусом, але вона встигла запам’ятати родимку на його шиї та напис на браслеті «Коханому Марку».
- Щиро дякую! Скільки я вам винна?
- Хай щастить! Люблю допомагати людям!- з усмішкою відповів він.
 Його авто швидко поїхало та номер Кіра встигла розгледіти, бо він був схожий на її день народження 1207, як 12 липня.
 Все заняття ніби і було, але не для неї. Всі її думки були пов’язані з цим русявим чоловіком, котрого вона ніколи раніше не бачила в їхньому містечку, але, який ось так випадково змінив щось в ній - що саме, вона ще не розуміла. Кілька днів була такою замріяною, що це побачила не тільки її подруга Софія, а й мати, котра звикла, що дочка завжди дуже уважна, щоб не робила. Жінці  доводилось всі свої питання повторювати двічі, а іноді і тричі, бо Кіра ніби і сиділа поряд з мамою, але у думках хотіла знову сісти в то авто, та побачити  ще раз ту родимку, яка наче її загіпнотизувала. В ній дівчина уявила цілий Всесвіт, в якому їй захотілось розчинитись. До неї навіть прийшла думка: «А, не запізнитись мені навмисно, щоб це все повторити? Може я більше дізнаюсь про нього?» 
  Нажаль, її батька перевели працювати до центру та відтепер на заняття відвозив та забирав її він.

  Одного разу домашнім завдання з живопису був малюнок на вибір. Кіра сама не зрозуміла, як намалювала нічне небо, зорі - маленькі, багато, а поміж них – одна – темно-коричнева…Лише ця юна дівчинка знала, що вона їй нагадує. Вчительці прийшлось довго пояснювати, чому вона помилково обрала не ту фарбу. Кіра вирішили все списати на  свого кота Сема - він все одно не дізнається, що винний.
 В неділю вони з подругою Софією вирішили піти до річки - позасмагати, поплавати та побазікати. Батько Софії був в містечку людиною шанованою, яка все про всіх знала. Вчора за вечерею він розповів родині про бізнесмена, який хоче вкласти свої  гроші в проект «Riverpark» та шукає чудове місце біля річки, і навіть цікавився їхнім місцевим пляжем. 
- Звуть його Марк Швець. Багатий, одружений та має двох дітей. - розповідала про все почуте від батька Софія.
- Марк!?- серце в грудях Кіри почало битися швидше, але вона себе опанувала, щоб подруга не здогадалась, що їй  знайомий якийсь Марк.
- Мабуть, це він!- думала вона та робила вигляд, що і далі слухає Софію.
- Пішли купатися!- крикнула Кіра, поспішаючи до води, щоб уникнути погляду подруги в її схвильовані очі.

   Сталося! Через тиждень після розповіді почалися роботи по цьому проекту і саме на цьому пляжі. Кіру це обурило. Пляж, на який вона ходила ще з малечку відтепер весь огороджений та на паркані великими літерами написано : «Спонсор майбутнього проекту Марк Швець»
- Ну, чому саме він? – не могла себе заспокоїти вона, але все ж почала. - Ні, Кіро! Ти ніколи, нікому не розповіси, що тебе і обурює, що про цей проект не спитали в тебе, але все ж - та зірка темно-коричневого кольору на зоряному небі - це родимка саме цього зеленоокого багатія.

  Роботи з проекту розтяглись аж на 5 років, бо Марк поїхав з родиною до Канади розширювати свій бізнес та налагоджувати зв’язки з закордонними інвесторами. На той момент «Riverpark» був готовий лише на 30 відсотків. Цим звісно були незадоволені всі місцеві, але продовжували відпочивати на улюбленій річці, бо за їх проханням паркан було прибрано, лише встановили великий біл-борд з зображенням, як все чудово буде виглядати після закінчення, і що цей парк стане улюбленим місцем відпочинку для всіх охочих. Так, і Кіра в це повірила. Почала малювати картини, на яких «Riverpark» ніби оживає, і на кожній з них малювала серед натовпу, або в човнику на воді – молоду жінку з довгим кучерявим волоссям та чоловіка, який обіймає її ніжно за талію. Ні, облич звісно вона не зображала - це було тільки її бажання: щоб колись в майбутньому – це були вона з Марком. Так, вона все розуміла, що він старше її на 20 років, в нього дружина та двоє маленьких доньок, але це не заважало їй мріяти.
 За ці 5 років її подруга Софія багато разів закохувалась в своїх однолітків. Врешті почала навіть зустрічатися з високим спортсменом на ім’я  Ян. Життя Софії тепер було сповнене емоцій, ревнощів з боку Яна, шаленого сексу, де б тільки вони не залишались з ним на одинці. Вона завжди все розповідала Кірі, бо з мамою звісно соромилась про таке розмовляти. Знала – мати точно її засудить, розповість батьку – і все,прощавай кохання! Кіра ж з захопленням все слухала, щиро раділа за неї, та її саму це ніяк  не зачіпало. Заздрити вона не вміла, а просто мріяла, мріяла, що колись і в неї буде так, тільки з зеленооким Марком, який ніяк не виходив у неї з голови. В неї розпочалось якесь дивне відчуття, що ці почуття захопили її всю, кожну клітину її молодого тіла, та ніколи не відпустять, навіть, якщо Марк ніколи не повернеться в це містечко, не побачить, що вона стала такою дорослою. Всі навкруги задивлялись в її блакитні очі, які були ніби ясне небо в сонячну погоду - хто б в них не подивився - тонув в цій безодні. Але, всі спроби місцевих хлопців залицятися до неї самої вона чемно закінчувала, чітко пояснюючі, що можемо лише бути друзями - не більше. Звісно, охочих тільки на дружбу, не було. Вона – вже 18 річна красуня, від якої очей не відвести – з такою просто дружити їм буде дуже важко. Її щирість завжди була такою відвертою, але при цьому ні мати, ні Софія досі не здогадувались, що саме відбувається в середині у Кіри, що в кожній намальованій картині – є таємниця, яку знає лише вона сама..  
   
   Після закінчення школи живопису її викладачі радили навчатися далі, бо вона має неабиякий талант, який помічали всі. Але, батько Кіри раптово помер,  і вже було не до цього. Вони з мамою вирішили, що їй прийдеться шукати роботу вже в свої 18 років, а там може доля усміхнеться, та довчиться потім. Так, втрата батька була дуже великою для них обох. Кіра любила його, завжди радилась, обожнювала його гумор та віру в те, що все буде гаразд. « Завтра буде краще, ніж сьогодні »- так він казав, якщо щось в нього не виходило добре одразу. Їх стосунки з мамою були сповнені поваги, ніжності, підтримки один одного – Кіра вірила, що в неї буде так само.
- Мамо, я з задоволення піду працювати – і завтра в нас з тобою буде краще ніж вчора і сьогодні! – рішуче сказала Кіра, обіймаючи матір.

  Через декілька днів батько її подруги Софії допоміг з роботою. Кіра почала працювати помічником художника в місцевому театрі. Це її захопило. Вона була готова працювати без вихідних. Але, нажаль, це не оплачувалось, і мати її зупинила.  
  - Кіро, люба моя, ти малюєш на роботі, потім вдома, піди може з Софією погуляй! Такий чудовий день! – прохала мати, не знаючи, що Софія весь свій вільний час з Яном.
- Ні, рідна моя, я не хочу! Буду малювати. Моя душа цього потребує!- тихо відповіла донька.