ЕПІЛОГ

1

Минуло майже три роки... Так, десь так і є. Можливо, співпало, але стільки ж часу я працюю адвокатом у кримінальних справах. Вбивства, крадіжки, розбій — і ще купа різних злочинів, за які я залюбки беруся.

Хоч після смерті батько й заповів мені велику частку адвокатської компанії, я все ж працюю сам. Так би мовити, адвокат-одинак. А ще важливо те, що Чорне море і запах тюльки залишилися позаду, а зараз — Хрещатик і запах метро.

Аліна була рада переїхати до столиці. Вона ще з дитинства мріяла жити десь біля Лаври. Щоправда, біля Лаври ми не живемо, зате я відремонтував двокімнатну квартиру своєї бабусі біля метро «Деміївська».

Та, якщо чесно, тут навіть краще. Квартира більша і, що головне, своя. Щоправда, пробки тут теж більші, тому на роботу я, якщо й їду, то частенько метро. Та й то це було лише кілька разів.

А свій останній день на службі я пам’ятаю так, наче це було вчора, а не три роки тому. Минув тиждень, Яворський домовився із суддею, а кажуть, що той був його кумом, і Кирило як був удома, так там і залишився. Хоча дехто говорив, що його ж родина влаштувала самосуд. Ну, це вже хто у що вірить.

До речі, що ще важливо — мого сусіда затримали. Так, я сам був у шоці, коли колишні колеги витягали Рому з його квартири. Як виявилося, це саме він штовхнув різні колбочки з університету хлопцям. І не лише їм.

А його брат, як я вже дізнався в Києві від Антона, був застрелений загоном «Корд» під час спротиву при затриманні. Якщо чесно, я не знав і знати не хочу, за що саме його брали. Через годинник — це, скоріше, прикриття поліції, аби виконати наказ губернатора. Але це всього-на-всього моя думка.

І так, я з Антоном усе ще спілкуюся. Він став заступником начальника слідчого відділу. Я здивувався, що Сергій Олександрович вирішив змінити заступника, але все стало на свої місця, коли дізнався, що він звільнився. Замість нього став Руслан Місюк, якому ще й на додачу накинули зірочок на погони.

Та як би губернатор не намагався прибрати Руслана, все ж майор Місюк на посаді вже близько двох років. Та й Максим Лозинський після лікарні став значно розсудливішим, ніж був до того. Навіть встиг отримати капітана.

Ми з Аліною частенько користуємося трасою Київ—Одеса. Як-не-як, кожного літа їздимо саме в Одесу, хоча маємо гроші й на щось більше. Та там, як не крути, наші друзі. Мої колишні колеги, колеги Аліни по школі, її учні.

Антон хоч і взяв на себе більше обов’язків, але все одно добре виховує свого сина, якого назвав на честь свого друга і колишнього напарника — Владом.

Я нарешті зажив повним життям. Я на своєму місці, там, де й повинен був бути вже давно. Але сказати, що через роботу в СБУ я втратив кілька років життя, не можна. Саме завдяки цій структурі я отримав досвід спілкування з різними людьми, зрозумів, як працює правоохоронна система. Хоч СБУ й не дало мені судової практики, але зайвим цей досвід теж не був.