РОЗДІЛ ХХХІІ «ЗАТРИМАННЯ»

1

— Ну що, хлопці, що робимо? — поставив заключне питання Місюк після години наради з усією групою, що працювала над цією справою.

Майже відразу слово взяв опер Толік. На мою думку, він був одним із найбільш недооцінених оперативних працівників усього управління. Напевно, його радикальність була йому ворогом, а не союзником.

— Не знаю, на мою думку, аргументи достатньо сильні, аби затримати Яворського.

Із цією думкою майже ніхто не погодився. Руслан сумнівався, боячись реакції начальства. Інші теж не надто горіли бажанням вірити моїм доводам.

— Я не вірю, що такий хороший хлопець може вбивати, — сказав інший оперативник, трохи старший за Толіка. — Тим паче свого брата. Це ж нісенітниця.

Я спостерігав за всім цим, опустивши голову. Починав розуміти, що моя версія вже майже відкинута і наша група буде далі шукати когось іншого. Когось із меншим статусом, не сина губернатора.

— Ага... — видавив Толік посмішку. — Коли у Чикатіла виявили ніж і мотузку, теж вважали — просто збіг. Тільки через цю помилку постраждало ще ой як багато людей!

— Що ти хочеш сказати?! — трохи підвищив голос Ілля, ну тобто той другий опер.

— Тихо! — різко втрутився Руслан, сідаючи на стілець. — Толя хоче сказати, що наш страх перед губернатором може погубити ще не одне життя. Вірно?

— Ну... типу, — чоловік кивнув. — Хто знає, що ще може зробити цей мажор.

Хоч усі інші щось заперечували та відверталися, керівник групи, тобто капітан Місюк, підвівся, впершись руками в стіл.

— Будем брать! — сказав він. — Навіть якщо він ні до чого, то нічого страшного. Заради впевненості можна й перевірити.

Саме в той момент я нарешті отримав надію. Надію на те, що статус не робить людину недоторканною.

— Толь, можеш, будь ласка, встановити стеження за Кирилом? — попросив Руслан. — Нам потрібно знати, де він перебуває.

— Так! Звісно! — відповів чоловік перед виходом. — Все буде.

Усі вийшли з кімнати для нарад, окрім Руслана і мене.

— Якийсь ти напружений, — помітив він. — Ходімо зі мною. По каву, а?

Я і справді був на взводі. Лише сама думка про затримання сина Яворського одночасно викликала сильне задоволення та, що вже казати, не менше хвилювання.

Його батько не лише губернатор, а й мужик із дев’яностих, а ще за документами в нього є нагородна зброя. Вендетта трохи лякала. «Але навіщо було починати, якщо страшно?» — на такій ноті роздумів я відповів колезі, що згоден на його пропозицію піти в буфет і випити по чашці кави.

Ми сиділи, пили каву, розмовляли-розмовляли, аж заговорили про Лозинського. Саме в цей момент Русланові зателефонували, щоб доповісти інформацію про Яворського.

— Їдемо, — відповів він у слухавку, поглянувши на мене.

2

Затримувати вирішили просто зараз. Хоч хлопець перебував у клубі, ну в тому, де я його бачив минулого разу, але була ймовірність, що він може просто дременути з міста.

Я, Руслан і п’ять оперативників їхали на невеличкому бусі на затримання. Дорогою всі вислухали кілька анекдотів від одного молодого опера та припаркувалися біля головного входу.

Руслан підійшов до охоронця на вході та показав своє посвідчення.

— Де зараз цей хлопець? — запитав він у чоловіка, показуючи фото Кирила в телефоні.

Охоронець, може, й не хотів, але був змушений провести нас до VIP-зони, де Кирило і його компанія курили кальян.

— Працює СБУ! — викрикнув Толік, тримаючи одну руку на кобурі, що висіла на поясі. — Усім залишатися на своїх місцях!

— Яворський Кирило Євгенович! — гучно почав Руслан, надягаючи наручники на хлопця. — Ви затримані за підозрою в організації виробництва наркотичних речовин та умисному вбивстві. Ви маєте право не свідчити проти себе та членів своєї сім’ї.

Та, на моє здивування, хлопець мовчав, чого не можна було сказати про інших.

— Що?! — нахабно підскочив п’яний друг Кирила, кидаючись на слідчого.

— Та сядь ти! — зупинив його Толік, силоміць посадивши назад у крісло.

Опера виводили хлопця під гучну музику клубу та під пильні погляди молодих людей. Дехто шепотівся, і я особисто кілька разів чув, як хтось пошепки говорить: «СБУ».

Увесь шлях до машини Кирило не проронив ні слова. А ось його друзі та подружки невпинно йшли за оперативниками, погрожуючи батьками. Дійшло до того, що один високий хлопець дістав пістолет.