РОЗДІЛ XXVІІІ «АВТОР»

1

Криміналісти вже годину працювали на місці можливого злочину. За початковою експертизою хлопець помер від токсичної речовини. Саме від тієї, яку я помітив на столі.

Ще до приїзду спеціалістів я ще раз обійшов квартиру та оглянув її детальніше. Нічого дивного не знайшлось, окрім самого ж трупа, звісно. На одній із книжкових полиць я знайшов ID-картку на ім'я Осини Миколи Юрійовича. По фото на ній зрозумів, що це той самий, хто помер від токсикації.

Я стояв біля експерта судмедекспертизи, який розповідав мені подальші дії. Доставка померлого до моргу, а вже потім точна причина смерті, хоча чоловік був упевнений у своїй версії токсикації.

— Да уж... — до нас підійшов Антон. — Видно, вечірка зайшла в тупік.

— Думаєш, тут була вечірка? — запитав я.

— На всі сто! Це ж видно, — відповів напарник, показуючи рукою на кімнату. — Багато пляшок, сміття... Та й не буде такий хлопець на самоті нюхати. Тож так, я думаю, що тут була вечірка.

— Тож постає питання: чи це токсикація, чи... — різко замовчав я.

— Вбивство! — твердо доповнив Антон.

— Ладно, хлопці, я піду, — чоловік у білому халаті торкнувся мого плеча. — Результат буде завтра ранком.

— Ага, добре, дякую, — кивнув я.

— Бувай, — додав Антон.

— Дам...! — вибухнув я, поклавши одну руку на бік. — Ну і діла!

— Тебе підвезти? — запитав Антон.

— Ага. Буду вдячний.

Майже відразу ми й поїхали. Я ще, звичайно, кинув погляд на упакований у пакет для доказів Ксіомі. Та розумів, що без пароля хлопця ми нічого не зробимо. Залишилось тільки дочекатись висновку судмедексперта та опитати сусідів.

Антон усе ж відвіз мене додому, а це майже другий кінець міста. Я йому дуже вдячний за те, що вирішив допомогти. Може, і фізично нічого особливого, але морально він дуже допоміг.

Друг намагався дізнатись, що це взагалі за хлопець та чому він зацікавив СБУ, та я приплів його до справи із кучерявим. Хоча, по факту, так майже і було. Що моя справа, що справа наркотиків мають багато спільного.

Вже біля під'їзду мені дзвонила Аліна. Запитала, де я, а то вона хвилюється. Я пообіцяв, що буду за кілька хвилин. Тож, попрощавшись із Антоном, побіг додому.

2

У квартирі стояв запах попкорну та бекону. До дверей вийшла моя дівчина, одягнена у піжаму.

— Знову затримався? — запитала вона.

— Що ж поробиш, — відповів я, беручись руками за боки її піжами.

Аліна прийняла мій поцілунок, а вже тільки потім додала:

— Роздягайся та проходь. Я чекаю.

Я так і зробив. Пройшов до зали, де на дивані сиділа дівчина, а на столику стояли дві великі миски попкорну та кілька маленьких баночок газировки.

— Вирішила влаштувати кіно-вечір. Ти ж не проти?

— Тільки залюбки.

Я переодягнувся у таку ж піжаму за кілька хвилин та приєднався до дівчини на дивані. Ми дивились цікавий фільм жахів, та я вже десь на середині почав засинати. Мене лише кілька разів від сну відволікала Аліна, яка зручно вмостилась у моїх руках, поклавши голову на груди.

— Владе, прокидайся, — розбудила мене дівчина, коли я остаточно заснув. — Ходімо спати.

— Ага... встаю... — ще крізь сон пробурмотав я. — Ходімо...

У ліжку заснув так само швидко і міцно, як і на дивані. Ще до сну я відчував, як до моєї спини міцно притискається Аліна, обхопивши мене руками. Ми так і спали на одній моїй подушці. Спали до того моменту, поки не почули дуже гучний стукіт у двері.

— Що це? — здригнулась Аліна.

— Може, не до нас, — пробурмотів я, не в змозі через сон підвестись.

Тут почувся ще один, ще гучніший удар у двері.

«Все ж таки до нас», — подумав я.