РОЗДІЛ ХХІ «ХІМІЯ»

1

Рома запропонував мені пиво, а я, дурень, відмовився. Сидів, дивився, як чоловік смакує напій закордонного виробництва. Не те щоб я любив пиво, але зараз випив би із великим задоволенням.

Я оглядався навкруги — квартира виглядала небідно. Великі кімнати у світлих тонах, кухня і зала об’єднані у студію. Навіть дім згадав. І не цю Олеську квартирку, а батьків дім у Києві.

— Вибач ще раз, — уже вкотре сказав Рома. — Просто він головою ще в дев’яностих.

— Я розумію. Усе добре. Краще розкажи, за що він сидів. А то цікаво.

— Та за все підряд, — без настрою відповів чоловік. — Починаючи від рекету і закінчуючи наркотиками та зброєю.

Якийсь час Рома мовчав. Дивився на фото на стіні, де були ще зовсім юні хлопці. Один старший, на вигляд десь шістнадцять років. А другий молодший, на вигляд років вісім-дев’ять.

— А зараз прийшов узяти в борг певну суму.

— І ти дав? — зацікавлено запитав я, поправляючи волосся.

— Та дав! Куди ж я дінусь.

Жалівся чоловік ще недовго. Розказав кілька історій із дитинства, а потім, різко перевівши тему, запитав:

— А ти чого в курточці? Тобі не жарко?

— Та трохи холоднувато, — швидко відповів я, намагаючись широко не розкривати куртку. Не дуже хотів, щоб Рома побачив мій пістолет. Це могло спровокувати купу питань.

2

Поки мій сусід ходив на балкон по нову баночку пива, я кинув у свою кишеню позолочений годинник, який помітив ще давно. На вигляд такі речі могли носити лише бандити тих часів. Напевно, його забув той, поки був у гостях у свого брата.

Хоч я і знав, що красти погано, але хотів пробити по базі цього... Васю. Звісно, можна і по ПІБ, але так трохи краще.

Незабаром і Рома повернувся з німецьким пивом. Він став наді мною та вперто дивився, наче я його ціль десь на полюванні або, зважаючи на його професію, — двієчник.

— Щось сталося? — злякано запитав я, думаючи, чи не спалився, коли крав годинник із полички, що поділяє кухонну зону та зону зали.

— А ти хіба не знаєш? — спокійно відповів той, запитуючи у відповідь.

Потім він натягнув посмішку, додавши після паузи:

— Та я жартую! Ти просто якийсь заморений, чи що?

— Та трохи, — відповів я, видихнувши з полегшенням після такого жарту. — Ти поки ходив, я тут згадав, що чув: у вас в університеті щось пропало, так?

Я бачив, що Рома трохи зам’явся з відповіддю. Він, напевно, здивувався, що я знаю. Але не став щось приховувати чи просто відмовчуватися.

— Колби, різний посуд. Та, напевно, просто розбилося, та й усе.

— Зрозумів.

— А ти звідки знаєш?

— Та друг розповів.

— Твій друг із СБУ, чи що? — Рома трохи розширив зіниці, зацікавлено дивлячись наче не на мене, а крізь мене.

— Чому? Ні. Простий охоронець у вас там. — Я зробив вигляд, наче вперше чую про Службу безпеки. — А до чого тут СБУ?

— Та так. Не звертай уваги, — посміхнувся той. — Просто до нас навідувалися з цієї структури.