РОЗДІЛ IV «ЯВОРСЬКИЙ»

1

Тільки зібрався навідатися до нашого губернатора, як одразу з’явився мій напарник. Він був дуже радісний. Взагалі-то Антон завжди любив позитив, але зараз це було щось у рази більше.

— Владос! — крикнув той. — Дай я тебе обійму!

— Ти що... бухав?! — запитав я, щойно відійшов від Антона. Зранку? На роботі?

— Настя вагітна! — відповів він, розкинувши руки в різні боки.

— О! Вітаю! — я теж зрадів, що мій, можливо навіть єдиний, друг стане батьком.

— Заходь сьогодні до мене, пригощаю.

— Обов’язково, — посміхнувся я. — Але зараз вибач, робота. Мені потрібно йти.

— Так-так, звичайно! Я не затримую, — Антон відкрив мені двері. — До вечора.

— Домовилися, — відповів я, виходячи та дивлячись на щасливого друга. — Ще раз вітаю.

У піднесеному настрої я вийшов, а точніше майже вибіг із контори та сів до своєї машини. Сергій Олександрович сказав, що Яворські живуть біля Аркадії. Тож мені їхати через усе місто. Та навіть одеські затори не зіпсують мого настрою.

— Поїхали! — сказав сам собі, заводячи машину.

Їхати довелося трохи довше, ніж очікував. Але не критично.

2

Нарешті, під’їхавши до хоромів «чесного» посадовця, я вийшов із машини та під кількома камерами подзвонив у хвіртку. Чекати не довелося. Майже відразу до мене вийшов високий чоловік у білій сорочці та з помітно кривуватим носом.

— Добрий день! — привітався він. — Щось потрібно?

— Так, добрий день! — привітався я у відповідь та дістав посвідчення. — Я по справі щодо Данила Яворського.

Мене впустили у двір та провели до будинку. У самому ж будинку, до речі не маленькому, мене зустріла жіночка з пофарбованим у білий колір волоссям, яка виглядала десь на сорок років. Жінка привіталася, сказавши, що її звати Марія Яворська, мама потерпілого хлопця.

— Доброго дня, Маріє, — сівши на поданий мені стілець, продовжив я. — Я Владислав Мійєр, слідчий із Служби безпеки. Хочу дізнатися, що сталося з вашим молодшим сином.

— Вибачте, чоловік на роботі, тож можете поговорити зі мною.

Марія розповіла багато чого корисного... і не дуже. Що дійсно було потрібно, так це те, що, наприклад, у її сина був конфлікт із тим однокласником, якого поліція підозрювала. А конфлікт, якщо вірити словам інших однокласників, виник через грубість Матвія. Хоча я переконаний, що все було навпаки.

Також цікаво було почути, хоча це я вже знав, що незадовго до трагедії двоє учнів 10-А почали сильно блювати, а потім просто втратили свідомість прямо на фізкультурі.

— Може, вам ще щось скаже брат Дані, — запропонувала жінка. — Кирило!

Через хвилину до нас спустився хлопець у довгих широких, трохи спущених шортах та вільній білій футболці.

— Та що?!

— Це з приводу Дані, — відповіла мама. — Поговори зі слідчим.

— Я вже говорив зі слідчими. І казав, що нічого не знаю! — цей мажорик говорив так, ніби був царем Землі.

— Дякую, — видихнув я, підвівшись зі стільця. — Мені пора йти.

— Василь вас проведе, — Марія подивилася на того високого чоловіка.

— Тримайте, — перед виходом написав на листочку свій номер. — Я на зв’язку.