РОЗДІЛ ІІІ «ПЕРШИЙ СЛІД»

1

У мене була розвилка: або допитати сім’ї постраждалих, бо стовідсотково малолітка губернатора не єдиний, хто постраждав, або ж поїхати за адресою, яку дав мені слідчий.

Напевно, краще спочатку вивчити справу перед тим, як їхати до можливого торговця наркотиками. Потрібно повернутися до контори та хоча б почитати передані документи. А потім можна й поговорити із сім’ями потерпілих. Але поки що мені відомо лише про одного, хто пережрав чи перенюхав цей новий наркотик.

«Ну ось із Яворського і почну», — твердо вирішив я, прямуючи від управління поліції до управління Служби.

В автоматі на першому поверсі взяв смачну каву та піднявся поверхом вище. Потрібно, щоб Антона не було в кабінеті. Він завжди любив зайнятися якоюсь фігнею під час нудної роботи з паперами. Настільки любив, що інколи доводилося працювати ночами або ж удома. Хоч він мені і друг, але такий непосидючий, що аж... і сміх, і гріх.

— Хух...! — видихнув я, оглядаючи порожній кабінет. — Немає.

Кинув куртку на диван, сів у офісне крісло та поставив стаканчик із кавою на стіл. Так би мовити, підготувався до огляду матеріалів.

Насправді цікаво! Десь годину-півтори переглядав передану мені справу. Новий наркотик з’явився просто з нізвідки. Тиждень тому до дитячої лікарні потрапив Максим Німець — учень десятого класу, а вже ввечері того ж дня поступив ще один хлопець із того класу — Данило Яворський. Це, як я зрозумів із прізвища, той самий молодший син губернатора.

У хлопців один і той самий діагноз — токсична енцефалопатія, спричинена невідомою психоактивною речовиною. Але ще більше здивувало те, що це єдині постраждалі. Більше нікого не було... принаймні офіційно.

«Цікаво, а якби не малий губернатора, то передали б цю справу до Служби безпеки? Це ж справа поліції!» — думав я, закриваючи папку з аркушами А4.

— Підозрюваний! — згадав, кинувши погляд на клаптик паперу. — Хто ж ти?

2

З’ясувалося, що в поліції підозрювали шістнадцятирічного Матвія — однокласника постраждалих школярів. А все через батька, який пів місяця тому вийшов умовно-достроково.

— А за що сидів? — пробурмотів, склавши руки перед собою.

— Очевидно ж! — вигукнув я, уважно проглядаючи в базі біографію батька цього шкета. — Триста сьома зі збутом.

Ба більше, у матеріалах написано, що хлопець регулярно прогулює школу та частенько влаштовує бійки.

«Та ні! Якось усе занадто сходиться! Усе надто просто! — думав, погризаючи синю ручку. — Батя захотів поварити, а синок — попродавати?»

А чому взагалі вирішили, що це новий наркотик? Можливо, це банальне навмисне отруєння сина обласного голови, а другий хлопець просто потрапив під роздачу?

Але все одно потрібно поговорити. І з сім’ями постраждалих, і з лікарями, та не забути про пацана і його батю.