РОЗДІЛ І «НОВА РОБОТА»

1

На дворі стояла глибока ніч. Робочий день закінчився кілька годин тому, але я все ще сидів над документами. Нещодавно мені дали нову справу щодо перевірки директора порту. Саму перевірку я вже завершив, проте тепер доводилося розгрібати паперову роботу.

— Ні, все! Досить! — пробурмотів я. — На сьогодні вистачить.

Телефон завібрував саме тоді, коли я вже потягнувся до кнопки вимкнення комп'ютера. У Телеграмі прийшло повідомлення.

Шеф: Завтра чекаю у себе! Це важливо!

Я важко видихнув.

За майже сім років служби я навчився одній простій речі: якщо начальник пише «це важливо», значить, або хтось уже вляпався, або скоро вляпаєшся ти.

Я: А навіщо?

Шеф: Будь добрий, не пиши зайвих питань.

О пів на другу ночі думати про свого начальника хотілося найменше. Він завжди щось вигадував: то налякати нового хлопця своєї доньки, то розібратися з компанією підлітків у дворі його ЖК, то ще якась дурня.

Тому я просто заховав телефон у кишеню куртки. І майже відразу почув новий сигнал.

— Фух... — видихнув я.

Шеф: Ти зрозумів?

Довелося діставати телефон назад.

Я: Зрозумів.

Лише після цього Сергій Олександрович нарешті залишив мене в спокої.

Додому я дістався вже близько другої ночі. Біля вхідних дверей мене зустріла Аліна. І чому вона не спить о другій ночі?

— Знову багато роботи? — запитала моя дівчина, перебивши думки.

— І не питай...

— А ти чому не спиш?

— Серіал дивилась. Будеш їсти?

— Буду.

Повечерявши тим, що залишилося зранку, я нарешті дістався ліжка. Втома все ж перемогла думки про завтрашнє доручення шефа.

2

Розплющивши очі, я побачив, що вже настав ранок. Трохи повалявся, але все ж виліз із теплого ліжка, поснідав і став збиратися на роботу. Підвіз Аліну до школи, а сам помчав у центр, до своєї контори.

За пару годин я вже паркував автівку біля головного входу до управління СБУ. Як уже зрозуміло, першим ділом попрямував до Сергія Олександровича — свого начальника.

— Ем... Можна? — запитав я.

— А, Влад? Заходь, — усміхаючись, відповів він.

— Влад, ти ж вільний?

— Та ну... Це як сказати...

— Ну, тепер точно ні, — кивнув той. — Зараз їдеш до Головного управління Нацполіції та йдеш до слідчого... як його там... Віктора Дяченка, здається.

— Поліція? — не зрозумів я. — Навіщо?

— Там вони нам справу перекинули, — Сергій Олександрович змінив позу, закинувши ногу на ногу. — Якийсь новий барига. Постраждав син Яворського.

— А! Ну тепер зрозуміло... Де є малолітка губернатора, там і СБУ!

— Так, Мійєр! Не починай! — майор стукнув кулаком по столу. — Там якийсь пустяк. Зробиш і, можливо, отримаєш подяку особисто від обласного голови.

— Та що та подяка? — видихнув я. — Аби зірочку, як у вас...

— Ага... Зірочку! — розсміявся чоловік та, змінивши тон на серйозний, додав: — Так, ти зрозумів, що робити. Тож іди й роби!

— Слухаюсь... — пригнічено відповів я, виходячи з кабінету.

Наступним після майора був уже мій кабінет, який я ділю зі своїм напарником. Відчинивши двері та зайшовши до нашого офісу, помітив милу картину: Антон солодко дрімав. Головне — тільки приїхав на роботу і вже розвалився на весь диван.

Закриваючи двері, я голосно грюкнув ними, від чого той різко прокинувся.

— Хух...! — крикнув Антон. — Дебіл!

— Ага... — посміхнувся я, сідаючи на стілець навпроти дивана. — Нам там дали нову справу.

— У сенсі нам?! — напарник змінив позу на дивані й тепер сидів, потираючи свої заспані очі. — Мені Сергійович доручив зайнятися оформленням паперів.

Наш шеф любив перекладати свою роботу на інших. Що-що, а в нього це виходило краще за всіх. Не наказує, але й не просить.

— Зрозумів, — видихнув я, підводячись на ноги. — Працюй...

— Та не ображайся! — друг теж підвівся й поклав руку мені на плече. — Дійсно не можу.

— Та все норм. Просто справа. Потрібно забрати матеріали у слідчого поліції.

Антон позіхнув і зробив вигляд, наче йому цікаво.

— Зрозумів-зрозумів! Ну, як приїдеш, розкажеш. — хлопець знову примостився на нашому білому дивані. — А я поки що подрімаю, добре?

— Та спи вже!

Я вийшов із кабінету та попрямував коридором до виходу.

«Добре, що хоч тут поруч», — подумав я, спускаючись на перший поверх управління.