*Життя - це черга за смертю , але деякі лізуть без черги.
Прокинулася я з тяжким болем у голові та відчула холод . В очах все було розмито. Коли все стало на мiсце я жахнулася . Я була пiд землею і повсюди кров . Моя або Марка . Стоп де Марк ? Що з ним ?
Я встала та пішла шукати Марка. Вийшла з тієї кімнати і побачила сходи на верх . Обійшла багато кімнат і кожна приводила мене в жах . На стінах були кайдани для рук , ніг , голови , а також прилади для катування . Що він за кат ?
Коли зайшла в останню кiмнату побачила Марка. Прив'язаного кайданами . Я пiдбігла до нього .
-З тобою все впорядку ?
-Юля ? Плече болить
Я подивилася на його плечі і на правому побачила кров .
-Сильно болить ?
-Терпіти можу.
-Знаєш де ключі запитала я вказуючи на його ногу.
-На цьому поверсі є сходи пiдіймаєшься на стіні були ключі .
Я піднялася по сходах і на стіні побачила цвяхи з ключами. Взяла всі та направилась до Марка.
-Все я тут .
-Думав ти не прийдеш. Залишеш мене .
-Не роби з мене гадюку.
Я перевірила 19 ключiв із 20 .
-Залишився один кажу я
-Якщо не підійде?
-Мусить підійти .
Підійшов ура пішли скорiше .
Ми вийшли на вулицю то чи свiтало , чи темні ло не знаю.
Я повернулася та побачила двi ямі .
-Як думаєш для кого? Запитала я . Я вже знала відповідь, але сподiвалася , що вiн скаже щось друге.
-Для нас .
-Скільки ми тут просиділи?
-Не знаю я не пам'ятаю. Я тiльки недавно прокинувся a тут кайдани .
Ми були в лісi i побачили стежку.
-Пішли каже Марк направляючись стежкою.
-Ні туди не можна
-Чому ?
-Не може бути все так просто. Тобі не здається?
-Ти права .
Тому ми направилися в iнший бік від стежки прямо в ліс . .
-Як ти думаєш? Це той чоловiк нашим друзям щось зробив.
-Не знаю , не знаю .
Почало темніти.
-Наступає ніч , а не ранок .
-Пішли скоріше.
-Я не можу босому не так легко ходити.
-Понести я тебе не зможу.
-Я i не прошу.
Далi ми йшли мовчки. Я вже не могла іiти , тай куди ми йдемо ? Ніч нiчого не витко. Марк йшов спереді я деколи за ним не встигла. А він навiть не сповільнювався. Вже перед свiтонком я сiла на землю .
-Все йди далі сам я не можу.
-Юль нам треба йти
-Ти не розумiєш , що я не можу мене болять ноги мені холодно в них . Я подерла лице i руки . Іди до бiса самий. А я знайду вихід сама .
З горяча сказала я . Він пішов , а я все сиділа та сиділа. Потім пішла прямо йшла та йшла , а потім не помітивши схилу впала та скотилася по ньому. Коли вставала то вiдчула щось під ногами я відкинула листя і побачила людину в кровi. В мене руки від кровi . Я закричала вiд страху.
*Марк
Вона не хотіла зі мною йти та й нехай її діло . Мене плече болить , а вона вимахуються . Я спустився схилом і пішов прямо. Потiм через деякий час почув сильний крик . Це Юля вона кричить ніби її вбити хочуть . Я побіг назад і через деякий час побачив Юля з руками в кровi . У неї була істерика.
-Юля що таке ? Вiдки кров ?
-Там людина
-Де ?
Вона вказала собі під ноги.
-Юль давай ти відійдиш звідcи .
Вона відійшла я подивився на труп не знайома людина .
-Все пішли я обiйняв дівчину і ми пішли далі .
*Юля
Під вечір ми нарештi вийшли на якесь поле і вдаличині побачили будинки. Коли пiдходили до будинків побачили річку. І вирішили хоть трішки вмитися , щоб люди не злякалися.
Ми пішли в перший маленький будиночок. Він був у ненайкращому вигляді . Я постукала в двері .
-Добрий вечір.
-Добрий вечір ви можете нам допомогти.
Я побачила перед собою стареньку бабусю.
-Чим вам допомогти діти мої.
Я все розказала бабусi , вона була в шоці , i зразу нас запросила в будинок.
-Коль , Коль в нас гостi .
-Які ? Запитав дiдусь вийшовши до нас .
Бабуся все розказала дідусю . Вони поклали гріти їсти та воду . Ми помилися та Олена Петрiвна обробила мені та Марку рани . А після ми одяглися у речі Олени та Миколи .
-А де ми знаходимося ? Запитав Марк
-Село Витачiв.
-А скільки звідси до Києва ? Запитала я
-Ну нашими автобусами години дві .
-Ясно відповів Марк
Повечеряли та лягли спати . Ми спали на землі. . Я довго не могла заснути.
-Дякую тобі раптом сказав Марк.
-За що ?
-За те що не залишила мене . А спасла , а я повівся паскудно . Залишив тебе у ліci одну . Вибач мене.
-Вибачаю , я розумію тобі було складно як і мені.
-Пішли спати сказав Марк. Рано вставати.
Прокинулися ми о 5 . Бабуся вечером дала нам гроші . Ці люди мене дуже здивували . Вони взяли невідомих люлей до себе в дім . Дуже добрі , живуть у бiдностi , але в любові один до одного. От і я мрію про таку любов. Рано вранцi ми пiшли до зупинки. Автобус приїхав рівно о 6 . Ми були одні кому так рано потрібно в Києв .
-Що далі будемо робити? Запитую я у Марка.
-Поїдемо додому батьків Олега.
-Добре .
-Ми приїхали i рідний Києв зустрів нас . Потім ми сіли в автобус і поїхали до батьків Олега . Коли під'хали до будинку. Бiля стояло багато машин швидка , поліці я і машина моїх батьків. Ми швидким кроком направилися до будинку та постукали . Нам вiдкрив якийсь чоловік.
-Марк де ви були ? Запитав він
-Ми можемо зайти запитав Марк .
-Звісно.
Ми пройшли до віталінi і я побачила своїх батькiв.
-Мамо тату побігла до них та обійняла .
-Доню де ти була ? що траплялося?
-Нас викрав якийсь псих сказав Марк при цьому обiймаючи батька і мати . Чекайте я знаю цю жiнку я бачила її в салоні . Я ще тоді з нею познайомилася.
-Який ? Запитав батько Марка
-Не знаю відповіла я . А Олег , Тимофiй , Макс , Ленка і Кріс знайшлися?
-Так ми їх знайшли відповів батько Олега . Я думаю вас викрав один і той же покидьок.
Відредаговано: 15.11.2021