ОДИНАДЦЯТИЙ РОЗДІЛ

ОДИНАДЦЯТИЙ РОЗДІЛ

Старий годинник суворо відмірював кожну секунду. Умостившись у незручному кріслі, Ганс настукував його ритм пальцями по стільниці. Його погляд спокійно застиг у дальньому кутку кімнати. Ігноруючи швидкі кроки, що лунали по той бік дверей, він відпив ще трохи чаю.

Я вже добре знав: якщо Ганс починав настукувати ритм годинника, значить, його думки поволі ставали на свої місця.

Щомиті в моїй голові виникали нові запитання. Та я не наважувався його відволікати.

Однак він сам порушив тишу.

— Захоплива справа.

Я здивовано глянув на нього.

— Справді?

Його погляд так і залишився в дальньому кутку кімнати. Якщо не десь далі.

— Ще двоє людей. Потім відпочинемо.

— Справа майже розкрита?

— Ще двоє людей, друже.

Двері прочинилися. До нас увійшов один з офіцерів.

— Перепрошую, пане Ганс, — він рушив до детектива. — Ось результати експертизи щодо крові, знайденої на вазі та рамі.

Ганс подякував і взяв результати аналізу.

— Цікаво, — погляд детектива раз у раз ковзав по аркушу.

— Кров належить пані Емілії Джейс.

Я промовчав.

Ганс сховав результати до кишені й важко зітхнув.

Він відкинувся на спинку крісла. Скрип дверних петель порушив момент спокою.

До кімнати зазирнув Роджер Генкен. Його втомлений погляд блукав кімнатою, ніби у пошуках чогось важливого.

— Перепрошую, — кинув він. — Я думав, шеф-інспектор ще тут.

— Гадаю, ми теж зможемо вам допомогти.

Роджер якусь мить дивився на Ганса. Здавалося, він зважував усі «за» і «проти», перш ніж довіритися нам.

— Будь ласка, заходьте.

Чоловік поволі ступив до столу й сів навпроти Ганса. Рука потягнулася до кишені, але він швидко зупинив її. Його погляд знову зупинився на детективі.

— Я знаю про вас, — почав Роджер. — Я часто читав у газетах про ваші справи. Вони не дуже вдало написані, проте цікаві.

Ганс коротко глянув на мене.

Я проковтнув ці слова.

— Продовжуйте.

Чоловік прокашлявся.

— Мабуть, це банальне запитання: ви впевнені, що розкриєте цю справу?

Спокійний погляд Ганса вперше за весь ранок став напрочуд гострим. Я добре знав цей вираз його обличчя. Детектив почув у запитанні Роджера щось значно важливіше, ніж самі слова.

— У вас є причини сумніватися?

Роджер знову торкнувся кишені.

— Це дуже важлива справа. Особисто для мене.

— Розумію. Але запевняю вас: не варто панікувати, пане Генкен.

— Йдеться про мого єдиного друга.

У його голосі прозвучало щось більше за звичайне хвилювання.

Ганс мовчав. Схоже, замисленість змінилася цікавістю. Він повільно поставив чашку на блюдце.

Роджер глянув на детектива, ніби хотів ще щось сказати, але стримався.

— Як гадаєте, вбивці піддаються психології? — нарешті запитав він.

— Усі піддаються психології.

— Сподіваюся, — Роджер повільно підвівся. — Вибачте, не затримуватиму вас більше.

Детектив мовчки кивнув.

Чоловік рушив до виходу. Його важкі, мов удари молота кроки ще кілька секунд лунали коридором.

Щойно почута розмова знову й знову повторювалася в моїй голові. Похмурий погляд Роджера, напевне, приховував щось значно більше за просту цікавість.

— Я так і не зрозумів, чого він хотів, — мовив я, потерши лоб.

Ганс мовчки дивився на порожню чашку.

— Усе стає дедалі цікавіше.

Детектив підвівся, пересунув чашку ближче до центру столу й підійшов до прочинених дверей.

— Нам не завадить трохи прогулятися, — додав Ганс.

Покинувши сховище власних думок, я також підвівся. Від старих дверей немов віяло холодом величних залів. Залишивши позаду маленьку кімнату, я знову відчув за спиною холодні мармурові погляди.

Ганс виглядав бадьоріше. Тримаючи руки за спиною, він упевнено рушив коридором.

Він зупинився біля прочинених дверей кімнати охорони. Зсередини долинав глухий шурхіт. Здавалося, він точно знав, куди йде.

Детектив обережно штовхнув важкі двері.

Я знову відчув різкий запах дешевого тютюну. Сирість приміщення повернула мене до тієї ночі, коли ці стіни приховували холодне тіло.

Усередині Роджер перебирав якісь папери, ніби шукав потрібний аркуш. На столі, поруч із попільничкою, лежало кілька креслень музейного приміщення. Чоловік раз у раз кидав погляд на місце, де зникла карта пам’яті.