ЧЕТВЕРТИЙ РОЗДІЛ

ЧЕТВЕРТИЙ РОЗДІЛ

Детектив поклав на стіл чашку з чаєм і підвівся. У тихій кімнаті годинник відмірював секунди. Ганс глянув на мене, а через мить — на двері. Зробивши крок уперед, він зупинився. Обернувся та пересунув чашку до центру столу. Можу заприсягтися, що він обмірковував наш наступний крок. Час від часу виникало відчуття, ніби ми когось чекаємо.

За дверима лунали кроки, що проносилися повз. Детектив глянув на дверну ручку. За мить вона повільно опустилася. Двері прочинилися, і до нас обережно увійшла пані Брефен.

— Перепрошую, — мовила вона, ледь усміхнувшись, — я не знала, що ви тут.

Жінка обережно взяла зі столу маленьку щітку. Ганс увесь час пильно дивився на неї. Раптом їхні погляди зустрілися.

— Щось не так? — запитала Елеонора.

— Усе гаразд, пані, — відказав він, не відводячи погляду від її рук.

Пані Брефен рушила до виходу. Її рука торкнулася дверей.

— Вибачте, сподіваюся, ви виділите мені кілька хвилин свого часу, — раптом сказав детектив.

Жінка, не обертаючись, відказала:

— Коли?

— Через двадцять хвилин.

Вона кивнула й вийшла.

Ганс знову торкнувся чашки. Здавалося, вона ніяк не хотіла стояти так, як йому було потрібно.

— Ходімо, друже, — раптом мовив він, — трішки пройдемося.

Ми вийшли із службового приміщення. У Ганса ледь не врізався поліцейський.

— Перепрошую, пане детектив, — кинув він і побіг далі.

Поліцейський зник за поворотом. Ганс рушив до коридору.

З кімнати охорони вийшов шеф-інспектор Беддінґтон. Він швидко сховав ручку в кишеню й погладив вуса.

— Гансе, є дещо, — задумливо мовив він. — Ходімо.

Детектив одразу зупинився. Шеф-інспектор прочинив двері кімнати охорони й пропустив нас уперед. У кімнаті судмедексперт оглядав тіло й робив записи. Він коротко глянув на нас і потер лисого лоба. Поглянувши на тіло охоронця, я знову відчув, ніби той спостерігає за нами.

Шеф-інспектор  зачинив за нами двері й указав на стіл. Біля попільнички вже лежав відкритий записник шеф-інспектора.

— Ось свідчення. Прочитайте, будь ласка.

Експерт закрив свій записник і сховав його в сумку.

— Схоже, пане шеф-інспекторе, — прокашлявся він, — серцевий напад. Ви надто все драматизуєте.

Шеф-інспектор звів брови, вдивляючись у незадоволене обличчя експерта.

— Ви впевнені?

— Які сумніви? Це простий серцевий напад.

— Коли він помер? — запитав Ганс.

Експерт недовірливо глянув на детектива.

— Близько другої ночі. Швидше за все, його щось злякало.

Він позбирав свої речі й швидко вийшов із кімнати. Шеф-інспектор глянув на свій записник.

Я пробігся по рядках.

— Отже, охоронець кафе «Експонат» стверджує, що на камерах зафіксовано невисокого чоловіка?

Шеф-інспектор  кивнув.

— Через слабке світло ліхтарів уночі не видно, хто це. Але час приблизно встановили — близько першої.

Ганс уважно перечитував свідчення.

— І, схоже, встановлений час збігається. А ще… — додав шеф-інспектор, — силует дуже нагадує одну людину.

— Кого ви маєте на увазі? — глянув я на нього.

— Другого охоронця, Паулю. Роджера Генкена.

Шеф-інспектор  задоволено глянув на нас. Він сховав записник і рушив до виходу.

Двері проскрипіли. Детектив уважно глянув на тіло. Через хвилину ми теж вийшли з кімнати.

— Варто допитати Роджера Генкена.

Ганс не відповів. Він повільно рушив слідом за Шеф-інспектор ом. Кілька поліцейських фотографували деякі експонати в залі.

— Не поспішайте, друже. Потрібно з’ясувати ще кілька речей, — врешті відказав він. — На двох експонатах ми все ж знайшли сліди крові.

Ми попрямували до зали з потрібними експонатами. Біля них стояло двоє поліцейських. Один уважно розглядав кров крізь лупу. Ганс підійшов ближче.

— Пане детектив, — підвівся поліцейський із лупою. — Ви повинні це побачити. Гляньте, — вказав він на вазу. — Схоже, кров.

— Так, офіцере, будь ласка, потрібно відправити її на експертизу.

Поліцейський кивнув і замислено повернувся до експоната.

Здавалося, зараз саме він відчував себе детективом.

У кінці коридору з’явився силует шеф-інспектора, який наближався до нас.

— Генкена немає в музеї, — кинув він нам.

— Ви впевнені, шеф-інспекторе?

— Я схожий на невпевненого?

— На вашому фоні радше ми схожі на невпевнених, — хмикнув я.