ТРЕТІЙ РОЗДІЛ

ТРЕТІЙ РОЗДІЛ

Важкі двері грюкнули об раму. Погляд пані Брефен ще мить затримався на дверях.

— Я ще не бачила пана Гоберлі таким збентеженим.

 — Не хвилюйтеся, пані, — сказав детектив. — Кожна загадка має розгадку.

Жінка ледь кивнула. Вона машинально крутила обручку на пальці. Її погляд ще кілька разів ковзнув до дверей.

Ганс на мить глянув на прикрасу.

— Гарні сережки. Не часто бачу такі рубіни.

Її пальці самі потягнулися до вуха.

— Дякую, пане детектив. Подарунок від чоловіка.

— У нього був гарний смак.

Її погляд опустився.

— Ви вдало сказали. Був.

— Вибачте за мою нетактовність, пані Брефен.

Елеонора Брефен мовчки кивнула й через мить помітила свою колегу Емілію Джейс.

Жінка розгублено стояла біля поліцейського, спостерігаючи за всім, що відбувалося. Її невпевнений погляд раз у раз зупинявся на детективі.

— Перепрошую, — ледь усміхнулася пані Брефен і підійшла до Емілії.

— Як ти, люба? Усе гаразд?

— Це так жахливо, — відказала пані Джейс. — Бідолашний Генфілд.

— Думаю, поліція скоро все з’ясує.

Пані Джейс промовчала. Вона не зводила очей із детектива.

— Хто цей чоловік?

— Наскільки мені відомо, приватний детектив.

— Давно не бачила чоловіка з метеликом.

— Зате, погодься, має вигляд справжнього джентльмена.

— Принаймні він справляє враження людини, яка знає, що робить.

Я підійшов до Ганса.

— Ще учора тут не було так тривожно.

Детектив мовчки кивнув. Він уважно спостерігав за всіма присутніми.

— Ви щось помітили в кімнаті охоронця?

— Я завжди щось помічаю, — відказав Ганс.

— Отже, мені знову доведеться чекати?

— Друже, не поспішаймо. На все свій час.

Іншої відповіді я й не очікував. Я перевів погляд на двох жінок. Помітивши це, вони одразу відвернулися.

Через мить Ганс попрямував до них.

— Пані Джейс, — обережно мовив він. — Наскільки я розумію, ви першою побачили тіло?

Жінка глянула на детектива. У її світлих очах читалася розгубленість.

 Вона ледь кивнула.

— Сподіваюся, — втрутилася пані Брефен, — ви не думаєте, що це вона скоїла?

— Ні, пані. Ще надто рано шукати винних.

Губи жінки ледь напружилися.

— Усе було як завжди, — почала пані Джейс. — Я кожного ранку приходжу першою, і охоронець завжди мене чекає.

— Але коли увійшла, ти не почула його голосу? — доповнила пані Брефен.

— Коли я відчинила двері, у мене відразу з’явилося дивне відчуття. Його важко описати. Я просто попрямувала до кімнати охорони.

Ганс мовчки спостерігав за співрозмовницею.

— І побачила там тіло? — знову втрутилася Елеонора. Жінка коротко глянула на Ганса й миттю перевела погляд на пані Брефен. Її очі опустилися.

— Він ніби дивився на мене… Я не знаю, як це пояснити.

— Усе гаразд, дякую, пані Джейс, — тихо мовив детектив.

Я уважно спостерігав за їхньою розмовою. У кінці коридору стояв інший охоронець — Роджер. На мить я зустрівся з ним поглядом.

Позаду з’явився шеф-інспектор Беддінґтон. Я мимоволі обернувся. Він почав докладну розповідь про з’ясовані факти. Розмірковуючи над його словами, я й не помітив, як Ганс мовчки рушив до виставкової зали. шеф-інспектор стежив за ним. Лише за мить я збагнув, куди саме він дивиться.

Ганс неквапливо йшов залою. Зараз він більше нагадував простого відвідувача, який пильно розглядає експонати й ніби навіть не здогадується, що за дверима поруч лежить тіло. Я рушив за ним.

Приглушене ранкове світло ледь проникало крізь високі вікна й не могло вигнати темряву з далеких кутів музею.

Тепер він неквапливо розглядав старовинні полотна, мармурові бюсти та вітрини з коштовностями. Здавалося, спершу він хотів зрозуміти сам музей.

Ганс зупинився біля одного з експонатів. Це був давньоєгипетський рукопис.

— Цікаво. Учора я зовсім не звернув на нього уваги.

— Зате тепер маємо час усе роздивитися.

Він не відповів на мої слова. Схоже, його увага була повністю зосереджена на папірусі.

— Ви щось помітили?

— Так.

— Що саме?

— Найімовірніше, цей рукопис походить із Фіваїди. Почерк видає. Погляньте.