Розділ 11

Наступний тиждень у Скотленд-Ярді пройшов насичено. Без леді Вальмерайн тут не обійшлося, бо вона через декілька днів після останньої зустрічі з інспектором знову увірвалася до його кабінету зі своїми запитаннями. 

— А ви не думали, що цю справу варто освітити у пресі? Це може ускладнити життя містерові В. 

— Звичайно, що я думав, — невдоволено мовив інспектор. — І далі думаю. Але після не уникнути паніки серед містян, тому потрібно усе зважити.

— Але справа і далі у глухому куті. Та й газетна стаття могла би облегшити мені задачу з аристократами. 

— О, то ви сама не в змозі впоратися, леді Вальмерайн? — насмішкувато запитав Хетерлі. 

— Мені не складно просити про допомогу, коли це справді потрібно, інспекторе, — з гідністю відповіла Катріна та глянула Едмундові прямо в очі. Він ледь витримав той погляд і щоб повернути собі контроль над ситуацією з легким сарказмом мовив:

— Добре, добре, леді Вальмерайн, я зрозумів. Лише не починайте виправдовуватися.

"От хробак" — подумала Катріна і ледве стрималася, щоб не сказати це інспектору прямо. Але він схоже прочитав усе на її обличчі. 

— Ви щось хочете сказати? Кажіть, не бійтеся, я витримаю будь-яку образу, яку ви для мене вигадали у вашій світлій голові, — глузливо сказав Хетерлі. 

Катріна знову зиркнула на нього і це було красномовніше за які завгодно слова.

— Не хвилюйтеся стаття буде, — інспектор опустив очі у папери, що лежали на його столі, наче там дуже невідкладні справи. Лише би не витримувати на собі очі цієї нестерпної жінки, які наче просвічували його наскрізь. Едмунд продовжив не відриваючись від паперів:

— Потрібно лише узгодити це з комісаром. Тому можете йти і не надокучати. Майте трохи терпіння! 

 Едмунд знав, що рано чи пізно, справу доведеться витягнути на публіку, якщо нічого не зрушить з мертвої точки. Навіть зі щоденником хіміка особливо нічого не змінилося, лише з’явилося припущення, що містер В, можливо, знатного походження. Тому після того, як Катріна пішла Хетерлі розгорнув свій записник та перечитував сторінку за сторінкою, аби зрозуміти, що варто розповідати для публікації у газеті. 

На даний момент відомо було, що жертв знаходили у двадцятих числах. Першу знайшли двадцятого грудня, другу двадцятого  березня, а останню двадцятого травня. Спершу інспектор думав, що «лялькар» показує свій «твір» на загал двадцятого числа першого місяця сезону, але третя жертва змінила систему і тепер впевнено можна було казати лише про двадцяте число. Якщо це просто випадковість, хоча і досить дивна, то варто чи ні чекати на нову жертву кожного місяця у дану дату? 

Інспектор перегорнув ще одну сторінку записника.  

Вбивця залишав жертв так, щоб їх точно знайшли б на ранок, тому число і справді може мати сенс. Йому це важливо. Завжди на видному місці, там де її точно знайдуть відразу.

Через декілька днів вже червень і до двадцятого краще знайти винуватця, щоб не довелося перевіряти теорію розслідуючи вбивство нової дівчини.  

Що ще було точно відомо, так це те, що у образах жертв проглядається тема квітів — вишиті квіти на взутті та інших елементах одягу. Фіалкові черевички Мері, через які Катріна зблідла та буквально втекла з відділку без пояснень. Інспектор був майже впевнений, що вона просто не була готова бачити щось зв'язане з вбивством. Ці аристократки такі вразливі. Чи ні? Детективне чуття говорило йому, що її спогади про ці туфельки можуть бути важливими і її реакція точно не пов’язана з вразливістю. Тим більше він пам’ятав той випадок, коли був змушений замкнути її у камері на цілу ніч. Вона тоді пробралася після опівночі до трупарні та намагалася роздивитися якийсь шрам на зап’ясті чоловіка смерть якого інспектор тоді розслідував, бо це бач важлива деталь, яка має допомогти закрити справу. Тому леді Вальмерайн точно не злякалася би просто якогось взуття знятого з жертви. Але гордість не давала чуттю Едмунда працювати належним чином, коли справа стосувалася Катріни. Він вперто не визнавав, що тендітна аристократка з милим личком може бути розумною і сміливою жінкою, що здатна зазіхнути на священну професію детектива. Катріна не просто зазіхнула, а їй справді щось вдається. Якщо леді Вальмерайн знову знайде ключі до справи, то інспектору доведеться визнати очевидне — вона справді корисна та талановита. Для Едмунда не було гіршого приниження, чим поступитися жінці у справі його життя.

За декілька днів Хетерлі дійсно отримав схваленням комісара надати пресі відомості по справі "порцелянових лялечок", як її тепер усі називали. Тому інспектор невідкладно вирушив до штабу "Туманних Хронік" і наступного дня примірники газети розлетілися по цілому Лондону та околицям. На першій шпальті заголовок надто сильно привертав увагу.

Таємнича справа "Порцелянових лялечок"

“Якщо би мені колись сказали, що у Лондоні відбуватимуться такі речі, я би можливо і не здивувався, але точно на мить би засумнівався. Реальність така — що є, того не змінити. Найважливіше не здіймати паніку, а володіти інформацією, як щитом.  

За декілька останніх місяців в Іст-Енді було знайдено мертвими трьох жінок. Ви скажете, що це не дивина. У темних закутках міста регулярно хтось помирає. Так, це правда, але є гучне «Але».

Три смерті об'єднує один красномовний факт — ці жінки були одягнені та загримовані, як порцелянові ляльки.  

Дорогі читачі, повірте, я пишу це не з легким серцем. Хоча не раз вже розповідав вам тут про жахливі речі. З кожним разом усе це як вперше. 

І моє головне завдання — сповістити вас про небезпеку, бо я відчуваю перед вами відповідальність. Великодушно прошу вас бути надзвичайно пильними.  

Поліція вважає, що у місті орудує небезпечна особа, ціллю якої є молоді жінки — чесні та працьовиті робітниці.  

Знову надзвичайно твердо наголошую на важливості не здіймати паніку — Скотленд-Ярд тримає усе під контролем.