Розділ 9

День вже хилився до вечора. Катріна стояла біля вікна своєї кімнати в маєтку спостерігаючи, як слуги прибирали зі столика в саду за яким пів години тому вона сиділа з бабусею. 

Її кімната була чистою, про це точно дбали, але жодних змін у інтер'єрі не відбулося — усе так, як і було до її втечі. Катріна відійшла від вікна та сіла на ліжко.

"У матері в кімнаті, мабуть, також усе на своїх місцях", — подумала вона. Відколи Катріна себе пам'ятала там ніколи нічого не чіпали та й меблі давно були накриті білими чохлами. Скорше всього усе так і залишилося, граф Вальмерайн був не з тих, хто любить щось міняти. Хоча не усе було під його владою, як наприклад, дочка, що пішла проти його волі, але у Рейвенторні без нагальної необхідності змін він не допускав.

За годину вечеря на якій Катріна має бути присутня. Бажання спускатися у неї не було, бо батько вже точно повернувся і вона зовсім не хотіла знову його бачити. Але доведеться пережити це і взагалі змиритися з тим, що сімейні вечері тепер будуть частіше. Тому Катріна зібралася з силами та вирішила знайти у що переодягнутиися.

У шафі висіли її старі сукні, які пахли не першою свіжістю через те, що їх схоже не витягали ні одного разу на повітря за усі роки її відсутності. Але це не надто велика проблема, бо вибору і так немає. Вона обрала, колись свою улюблену, з блідо рожевого оксамиту обрамлену ніжними білими рюшами на рукавах та на верхній частині корсета. Та й графині завжди раніше подобалося, коли Катріна вдягала рожеве, тому ця сукня була чудовим вибором, щоб догодити бабусі ще більше. 

За п’ять хвилин до сьомої Катріна вийшла з кімнати, спустилася сходами та рушила в бік малої їдальні. Графиня вже сиділа з правого боку від місця на чолі столу, де зазвичай сидів батько.

— Катріно, рада, що ти таки спустилася! — мовила Жозефіна.

— Я ж пообіцяла вам, бабусю, що прийду.

— Чудово, що ти тримаєш слово, дівчинко! — твердо, але задоволено сказала графиня.

Катріна усміхнулася та сіла навпроти.

Граф Вальмерайн увійшов до їдальні дві хвилини по сьомій. Катріна втупилася в тарілку, він мовчки пройшов до свого місця не глянувши на дочку.

— Спізнюєшся, Вінтере! — строго промовила Жозефіна.

— Пробачте, мамо, — холодно відповів граф.

— Добре, це вже не важливо, — сказала графиня. — Головне, що ми усі зібралися разом на вечерю.

Катріна кинула погляд на батька, який навіть не намагався її помітити, воно і на краще. Дівчина тихенько видихнула та постаралася розслабитися, а слуги тим часом принесли страви та налили вино у келихи. Трапеза розпочалася мовчки і так тривало допоки Жозефіна не порушила тишу.

— Хочу повідомити, що я вирішила влаштувати урочистий прийом у Сент-Джеймс Голлі* в Лондоні. Гратиме оркестр, можна буде навіть потанцювати. Місця там досить.

Катріна підвела погляд на бабусю, але нічого не сказала, а Вінтер продовжив мовчки їсти не відриваючись від тарілки.

— Ви обоє збираєтеся грати в мовчанку цілу вечерю? — невдоволено запитала графиня та зробила маленький ковток з келиха.

— Пробачте, мамо, — почав Вінтер. — Прийом — це чудово. Коли плануєте його влаштувати? — тон його залишався все таким же холодним та трохи байдужим, як і завжди.

— Через декілька тижнів. Запрошення вже мали розіслати, я розпорядилася про це ще перед приїздом у Рейвенторн, залишилося лише дочекатися відповідей гостей. Впевнена, що відмов буде небагато, — відповіла графиня.

— То ви вже все організували, — мовив Вінтер перед тим, як запхати до рота виделку з їжею.

— Звичайно, а навіщо тягнути, — підтвердила Жозефіна, а потім звернулася до онуки, — А що ти про це думаєш, Катріно?

— Так, гарна ідея, бабусю, — трохи ніяково відповіла дівчина.

— Ентузіазму у вас хоч відбавляй, — в голосі графині відчувалося легке роздратування.

Катріна знову опустила погляд у тарілку, а Жозефіна продовжила:

— Я запросила багато впливових родин у тому числі і маркіза Вілмотта. Сподіваюся, Катріно, ти не будеш проти, — вона ледь усміхнулася, можливо в тій усмішці можна було розгледіти навіть трохи лукавства, якщо краще придивитися.

Катріна взяла келих з вином:

— Ні. Чому я маю бути проти? Тим більше він вже одружився. Я точно нічого йому не винна, щоб хвилюватися через його присутність на вашому прийомі, бабусю, — вона зробила ковток та усміхнулася до графині. Вінтер тим часом, намагався абстрагуватися до присутності Катріни, але час від часу надто гучно клацав ножем та виделкою по тарілці.

— Чудово, дівчинко! Я справді не хочу завдавати тобі ще більшого клопоту, - м'яко мовила Жозефіна.

— Навіть, якби це був для мене клопіт, то я все одно не могла би просити вас не запрошувати маркіза. Він надто важлива особа, — Катріна поклала келих на стіл, — Тим більше, питання у тому чи він сам захоче прийняти запрошення. Це ж я втікла перед заручинами з ним.

Вінтер ледь не вдавився та нарешті підняв лютий погляд на дочку, наче згадав з новою силою за що останній раз її ненавидів. Катріна з честю витримала його погляд, але серце на мить впало у п’яти. Жозефіна помітила напругу, що за секунду виникла між її сином та онукою.

— Сподіваюся, ви налагодите нарешті стосунки допоки я тут! — владно мовила графиня та строго глянула на сина.

Вінтер трохи втихомирив лють у очах. Мати була єдиною жінкою, якій він не смів перечити, та так само, як і Катріна в цей момент, повернувся до трапези. Через кілька хвилин Катріна досить тихо запитала у бабусі:

— Завтра я можу поїхати у справах до Лондона?

— Так, ти можеш, — спокійно відповіла графиня. — Але, будь ласка, зайди також до модистки та замов собі декілька суконь на щодень та обов’язково щось достойне для прийому. Про фінанси не хвилюйся.

— Добре, бабусю, — Катріна ковтнула ще вина, щоб приховати свій легкий шок — вона справді повертається в це аристократичне життя, яке завжди так її дратувало.

***

Тим часом у Скотленд Ярді інспектор Хетерлі досліджував записи по справі Вільяма Еббота, які йому доставили з архіву. Едмунд хапався за голову від того наскільки багато питань у нього вже виникло до розслідування. У звіті інспектор прочитав наступне: "Еббот перебуваючи у стані сильного алкогольного сп’яніння, що підтверджують сусіди, які бачили, як він повертався додому ввечері перед смертю, імовірно переплутав миш'як з цукром, який додав собі у чай і по необережності отруївся. На столі, за яким імовірно сидів Еббот, до моменту смерті, була виявлена одна чашка з недопитим чаєм, в якому, як встановила пізніше експертиза, була отрута. Поряд з цукорницею стояла ємність з миш’яком". Справу закрили, як смерть через нещасний випадок.