Розділ 6

— Ви зараз серйозно? — Катріна здивовано глянула на Хетерлі.

— Так, — спокійно мовив інспектор, — поговоримо у Скотленд-Ярді, леді Вальмерайн. 

— А обов'язково мені їхати туди як підозрюваній? — Катріна поклала вказівний палець на ребро кайданок та натиснувши сильніше опустила їх трохи нижче від свого носа.

— Це мої умови, — твердо мовив Хетерлі, — Тим більше, я підозрюю вас у перешкоджанні слідству.

Боббі, який все ще стояв позаду трохи привідкрив рот від здивування, інспектор явно хотів познущатися над Катріною у його дивній манері.

— Добре, — Катріна простягнула руки вперед, — Нехай буде по вашому.

Хетерлі, не очікуючи такої легкої здачі з боку Катріни, чомусь завагався на кілька секунд, але потім таки защепив кайданки на її зап'ястях.

— Пройдімо до екіпажу, — Едмунд вказав долонею в напрямку виходу з пабу.

Катріна спокійно пішла до виходу. Боббі якраз відкрив дверцята до екіпажу і коли дівчина сіла, він просто глянув на неї не спроможний сказати і слова. Катріна просто потиснула плечима на його повний запитань погляд.

Слідом навпроти неї сів інспектор, Боббі розмістився на одному боці з кузиною, інший констебль, на прізвище Вілсон, біля інспектора.

Катріна втупилася у вікно і не проронила жодного слова поки вони їхали до відділку.

Спершу усі їхали мовчки, але потім констебль Вілсон вирішив порушити тишу:

— Інспекторе, ви готові до цих нових поліцейських екіпажів, які їздитимуть без коней? Мене вони лякають, чесно скажу.

— О, я розумію ваші побоювання! Нам усім доведеться пройти навчання, щоб опанувати керування цими машинами, — відповів Хетерлі. — Але не хвилюйся, це не так страшно, як здається.

— Бенсоне, — звернувся констебль Вілсон до Боббі. — А ти що думаєш? Тобі не боязко?

— Та хто зна, що там буде, коли їх введуть у дію, — сказав Боббі. — Коли ми отримаємо перші екземпляри, тоді я і зможу зробити точні висновки — лякають вони мене,чи навпаки захоплюють.

Катріна і далі вдивлялася у вікно екіпажу, інспектор ще не бачив її настільки байдужою, його це чомусь дратувало. Вона здалася без зайвих нарікань і тепер ще й їхала наче води у рот набрала. Едмунд на секунду подумав, що, можливо, й перегнув з кайданками.

Катріна наче відчула, що він дивиться на неї та перевела погляд з вікна на Едмунда. Інспектор різко відвів погляд та зробив вигляд, що дуже зацікавлений у розмові між констеблями.

Дівчина ще декілька секунд дивилася на нього наче намагалася збагнути, що в того в голові, а потім повернулася знову до вікна.

Боббі якраз розповідав констеблю про паровий двигун, такий самий як у потязі, що вже два роки як курсує з Лондона до Сассекса, який зменшили та пристосували до екіпажів, які тепер зможуть їздити без коней, але таки і далі керуватиме ними людина.

— Так, це буде чудовий винахід для експлуатації поліцією, — підтримав розмову інспектор, — Ми станемо мобільними та швидшими.

Екіпаж під'їхав до Скотленлд-Ярду. Спершу вийшли констеблі, потім інспектор. Він простягнув руку Катріні, щоб допомогти вийти, та проігнорувала цей жест і просто скочила з останньої сходинки на землю. Вона рушила за констеблями до відділку, а Хетерлі слідом за нею.

Дівчину провели до кімнати допитів де посадили на стілець за столом, навпроти сів інспектор.

— Що ж, я слухаю вас леді Вальмерайн. 

— Мені не надто імпонує, як сильно ви переймалися тим, що я втечу з під варти, — почала Катріна, а потім підняла вище руки сковані кайданками. — Навіщо була потрібна ця вистава, заради задоволення вашого его?

Інспектор остаточно зрозумів, що вона ображена.

— А чого ви очікували? Просто хотів провчити вас за неналежні дії, — сухо мовив інспектор, — Розповідайте, що вам відомо, від цього залежить наскільки швидко я зніму з вас кайдани.

— Я здається збиралася розповісти усе і без цього всього, — вона опустила руки на коліна, та продовжила, — Вам вже розповіли про Склеранікс, так?

— То Джим таки розмовляв з вами, тепер, усе зрозуміло, — інспектор потер перенісся.

— Тож, — продовжила Катріна, — ім'я хіміка Вільям Еббот, але спішу розчарувати вас — він мертвий. Також Честер сказав, що Еббот мав якогось багатого покровителя і він підозрює, що той був причетний до "випадкового" отруєння хіміка миш'яком.

— Це усе? — запитав інспектор.

— А ви хотіли, щоб я вам зараз ім'я маніяка озвучила?

— Ні, це вже досить вагома і нова для слідства інформація, леді Вальмерайн, — задумливо мовив інспектор. Потім він записав ім'я Вільяма Еббота до записника.

— Залишається лише довести, що Вільям Еббот існував та винайшов цю революційну речовину, так? — запитала Катріна, — І ще знайти його таємного спонсора.

Хетерлі підвів погляд на неї, зараз він мав би подякувати та зняти з неї кайданки, але він просто не міг промовити це жахливо складне слово — "дякую".

Вже був пізній вечір, близько чверті на десяту. Що Катріна, що інспектор, що й усі інші були втомлені.

Хетерлі ледве вичавив з себе:

— Дякую за допомогу, леді Вальмерайн. Доведеться вас відпустити.

— Доведеться? — здивовано запитала дівчина, — Я нічого не зробила, щоб вам доводилося мене арештовувати, взагалі-то.

Він мовчки встав з-за столу та розщепив кайдани звільняючи Катріну.

— В якості подяки, я супроврджуватиму вас на екіпажі додому, — мовив інспектор.  

— Це буде зайвим, я можу і сама дістатися додому, — Катріна розтирала зап'ястя після металевих кайданок. — Дивне у вас поняття про подяку, інспекторе, — Катріна збиралася сказати ще щось уїдливе, але Боббі втрутився в розмову,  констебль увесь час стояв біля відчинених дверей кімнати допитів.

— Я можу супроводжувати пані додому, шефе, — запропонував він.

— Тоді, будь ласка, зроби це, — сказав інспектор і вийшов за двері. Він був роздратований.

— Що це з ним? — Катріна весело глянула в очі кузену.