Розділ 4

Катріна йшла вздовж вулиці стискаючи правою долонею тканину сукні, а лівою ланцюжок своєї сумочки.

"Цей... хробак, — подумала вона про інспектора, — з його єхидною усмішкою і тупими висновками".

Вона трохи розслабила руки, намагаючись заспокоїтися. Зараз потрібно зосередитися на тому, як і де роздобути побільше інформації про останню жертву. Можливо варто спробувати ще раз пробратися у кімнату з доказами? Але востаннє, як вона робила щось подібне, Хетерлі зачинив її у камері на цілу ніч. Не найкомфортніший досвід.

Від доків до відділку пішки йти довго, тому Катріна найняла один з кебів, що стояли неподалік. Прибувши на місце вона вирішила зайти прямо через парадні двері в будівлю та роздивитися, можливо вдасться прослизнути кудись де справді цікаво. Її точно не виженуть, якщо вона просто зайде, наче людина, що хоче заявити про якийсь злочин. 

Дівчина змістила трохи капелюшок, щоб більше тіні впало на її обличчя та зайшла в будівлю.

— Доброго дня, мем! — привітався поліцейський, що якраз йшов до виходу.

— Доброго, сер! — відповіла. Поки ніхто не зрозумів, що це вона.

Катріна пройшла до дошки з оголошеннями та розшуковими листівками злочинців. І почала дуже уважно їх розглядати, тобто робити вигляд, що роздивляється, але вона оцінювала обстановку.  Довго вона не залишилася непоміченою.

— Чим можу допомогти, мем? — запитав приємний та молодий голос.

Катріна не повертаючи голови, відповіла:

— О, та ні, нічого не потрібно! Я просто хотіла перевірити портрети злочинців, бо мені здалося, що бачила декого схожого сьогодні, але, мабуть, помилилася, — проговорила вона швидко.

— А ви часом не, леді... ой, міс Ва... Катріна?

Вона різко повернула голову до співрозмовника:

— Констебль Коллінз, — вона усміхнулася, та видихнула з полегшенням. — Так, це я. Тільки не кажіть нічого інспектору, я вас прошу, — вона глянула на нього благально.

— Ви поки нічого такого не робите, тому я не маю причин комусь вас видавати, — відповів хлопець. — Тим більше, шеф ще не повернувся. Ой, — він зрозумів, що не мав цього казати, — інспектор просив не розмовляти з вами, якщо знову зустріну.

— Хробак! — з легкою огидою буркнула під ніс Катріна.

Пітер Коллінз хотів було трохи засміятися, але не можна, вона ж про його шефа говорить. Проте Пітеру було кумедно чути таке з уст Катріни, бо вона казала це з таким почуттям та переконаністю в хробачності Хетерлі, що якби він не знав інспектора особисто, то міг би повірити в таке визначення його особистості.

— Коллінзе, ви ж нічого мені не скажете по справі, так? 

— Ні, міс, вибачте, — ніяково відповів Пітер. — Я би з радістю, але ви ж розумієте? — хлопець не збирався відходити від неї ні на крок, раніше Хетерлі провів з ним бесіду на рахунок Катріни. І не просто просив чи попереджав — він наказав не розмовляти і не пропускати її нікуди, якщо вона раптом завітає у відділок. Катріна зрозуміла, що Коллінз не спустить тепер з неї очей та й вона сама не хотіла з ним сваритися.

— Звичайно, не хвилюйтеся, тоді я піду. Гарного дня! — Катріна розвернулася та пішла до виходу.

— До зустрічі, міс Вальмерайн, — відказав хлопець їй навздогін.

Вийшовши з відділку, вона розчаровано попрямувала по дорозі. Але що вона очікувала, це була така собі ідея просто так заходити у відділок. Таки, можливо, варто проникнути через якийсь інший шлях? Поки вона роздумувала про план з-за рогу на неї хтось вискочив.

Папери розлетілися в різні боки, Катріна, вже сидячи на бруківці, на яку впала після зіткнення, терла чоло долонею. Її капелюшок відлетів на дорогу, його в цей же момент затоптав кінь та ще й переїхав кеб, який той кінь тягнув.

Вона не встигла ще почати сваритися, як щось привернуло її увагу. Мабуть, цей хлопець, що врізався в неї тільки но на повній швидкості, а зараз лежав роспластавшись на кам'яній бруківці, ніс якісь документи, які тепер плавно опускалися на землю. Листок, що приземлився поряд з Катріною містив на собі речення, що привернуло увагу дівчини: "Очні яблука жертви покриті незрозумілою твердою речовиною, що спричиняє ефект "скляного погляду" та дивного блиску".

Вона взяла листок в руки пробігла очима по ньому: "Причина смерті: Імовірно механічна асфіксія. Але жертва, імовірно, знаходилася у безсвідомому стані. Ознак боротьби не виявлено"

Вона швидко підвелася та почала збирати інші листки, на одному з яких простим олівцем було намальоване обличчя молодої дівчини. Нижче підпис: "Не встановлена особа".

Хлопець вже також піднімався зі свого розпластаного положення, він, примружившись, потирав потилицю долонею.

— Щось я не розрахував, — мовив він наче до себе самого. Потім підвів погляд на Катріну, яка тримала в руках папери, що він ніс до удару, та дуже зацікавлено читала їх не звертаючи на нього уваги. На її чолі була червона пляма, скорше всього там буде гуля. Схоже вона добряче вдарилася об його вилицю, бо хлопець відчув, як та надто боляче пульсує. Але, схоже дівчину зовсім не турбувало її чоло і навіть капелюх, який затоптав кеб і тим більше вилиця якогось незнайомця.

— Міс, — звернувся він, — я бачу вам дуже цікаво, але я маю віднести ці важливі документи куди слід. Вам не варто їх читати, не просто не варто, а заборонено, — він простягнув руку, щоб забрати папери у Катріни. Та коли він акуратно затис їх між пальцями та потягнув, дівчина стиснула край за який тримала та підняла погляд.

— Це ж по тій справі з порцеляновими дівчатами, так? — її очі горіли впертим вогником. — Я вас прошу, дайте дочитати, ви і так усе тут розсипали, будь хто міг бути зараз на моєму місці, але вам пощастило, що тут зараз саме я, — Катріна сказала це на одному диханні, наче від тих паперів залежало її життя.

Хлопець глянув на неї з подивом:

— Вперше бачу, щоб такі жінки, як ви, так хотіли почитати звіт по трупу, — він сказав це якось чи з жартом, чи просто надто весело.