Розділ 3

Скотленд-Ярд, декілька годин по тому. Едмунд Хетерлі сидів за столом схилившись над своїми записами у блокноті. На чистому аркуші було єдине слово зі знаком питання: "Жертва?"
Інспектор трохи нервово крутив між пальцями правої руки простий олівець, а лівою долонею підтримував голову. Він був надто втомленим через недоспані ночі та понаднормові. Едмунд сьорбнув залишки кави з горнятка та скривився, бо відчув неприємний дотик гущі до язика, але він мужньо ковтнув, наче додаючи гіркоти у свій стан.
— Бенсоне, — він звернувся до констебля, який якраз зайшов у приміщення, — підеш зі мною допитати людей, що тримають лавки біля доків.
Роберт "Боббі" Бенсон, непомітно для Хетерлі стиснув кулак лівої руки. "Ні, чому я? Це зовсім не добре... Якщо Катріна дізнається, що я безпосередньо в центрі подій, вона не відчепиться і я матиму проблеми" — подумав він. Але Боббі не міг відмовити, коли вищий чин дає накази.
— Так, сер! — твердо мовив чоловік.
— Магазини якраз мали вже відкритися, тому не варто гаяти час, — продовжив свою думку Хетерлі. — Тим більше, коронер ще не підготував звіт по тілу. Можливо, знову буде складно встановити особу, при жертві не було, як і у інших двох випадках, ніяких документів, — Едмунд якось тяжко вдихнув повітря.
— Звичайно, сер, — підтвердив Боббі Бенсон, слідуючи за Хетерлі, що вже надягнув плащ та капелюх і рушив до виходу. Чоловіки сіли у поліцейський екіпаж запряжений двома кіньми та рушили назад до доків.
Тим часом біля доків Катріна Вальмерайн вже мило спілкувалася зі старою дамою, що продавала пироги з яблуками в маленькій лавці неподалік доків.
— О, місіс Черінгтон, ваші пироги просто надзвичайні, — мовила Катріна кладучи виделку зі ще одним шматочком собі до рота.
— Дякую вам, пані Катріно, ви надто добрі, — зніяковіла старенька.
— Ні, ні, ні це ви надто талановиті. Так витримати пропорції — це ідеально! Багато яблук, а цей аромат рому, що так лоскоче ніс... Я в захваті! Обожнюю яблучні пироги і я просто жахливо сварю себе за те, що ніколи раніше не заходила до вас, щоб скуштувати цю дивовижу, — Катріна вже доїла пиріг, відсунула трохи тарілку і задоволено усміхнулася. Місіс Черінгтон також усміхнулася, бо була приємно зворушена таким коментарем у бік своїх пирогів.
— Шкода лише, що такі тривожні події затьмарюють такі приємні моменти, — задумливо мовила Катріна, дивлячись трохи в далину, наче просто думки випадково зірвалися з уст.
— А що сталося? — зацікавлено спитала місіс Черінгтон.
— А ви хіба не чули? — трохи тривожно глянула дівчина на стареньку.
— Ні...
Голос Катріни стишився майже до шепоту:
— Тут у доках сьогодні знайшли мертву дівчину.
— Господи Боже! — жінка затулила рот долонею. — Який жах!
— Так, — стурбовано мовила Катріна і продовжила спершись правим ліктем на стіл та приклавши руку до підборіддя, продовжила, — Дуже цікаво, чи хтось бачив щось підозріле, наприклад вчора ввечері?
Місіс Черінгтон задумалась сівши за столик за яким сиділа Катріна, навпроти.
— Ох, якби ж я була уважнішою, — старенька очевидно напружувала увесь свій мозок, щоб згадати, чи вона часом нічого не бачила, — Хто ж знав, що такий жах відбуватиметься так поряд.
— То ви нічого не зауважили? — перепитала Катріна витягаючи місіс Черінгтон з задуми.
— Поки точно не пригадую... Ох, пані, це так страшно! Ви така молода дівчина, вам не варто ходити самій без супроводу раз тут такі речі трапляються, — старенька справді хвилювалася за Катріну.
— Місіс Черінгтон, не бійтеся, я дуже обережна. Та й ніколи не знаєш, що тебе чекає за поворотом в будь-який момент.
— Ви праві, міс, — зі стурбованим виразом відповіла місіс Черінгтон. — Мій старий якось йшов просто по вулиці і йому на голову впала цегла та й помер бідолашний, залишив мене тут саму поратися. Хоча я і так поралася сама, бо він мав пристрасть до рому, я думала, той його доконає. Але в один з небагатьох його тверезих днів його прибила цегла, — старенька тяжко та з сумом видихнула.

— О, я вам співчуваю, — мовила Катріна легко нахилившись та простягнувши руку через стіл, ніжно стиснула передпліччя жінки. Але дівчина ледве стрималася, щоб не пирснути сміхом від абсурдності ситуації.
— Ох, дякую міс Катріно, ви дуже мила дівчина.
Раптом, коли гул вулиці трохи стих на кілька секунд, Катріна почула дуже знайомий тембр, вона сиділа спиною до джерела голосу.
— Хто вас вже розпитував? — роздратовано запитав інспектор у власника м'ясної лавки, яка знаходилася через три метри від столика за яким сиділа Катріна.
— Ну, як хто, он та леді за столиком біля лавки з яблучними пирогами місіс Черінгтон, — м'ясник вказав на Катріну.
— Тільки не це, — пробурмотіла собі під ніс дівчина, все ще не обертаючись та різко встала.— До побачення, місіс Черінгтон, дякую за пиріг і за розмову, — вона швидко рушила далі по вулиці.
Хетерлі не роздумуючи рушив за Катріною. Він наздогнав її та схопив за лікоть:
— Стояти, міс Вальмерайн!
Катріна зупинилася, різко видираючи свій лікоть з його хвату:
— Що ви собі дозволяєте? — запитала вона розвертаючись до детектива.
— Це у вас варто запитати, міс, — строго відповів Хетерлі. — Скільки разів я вас просив не втручатися у справи поліції?! Тепер ви ще й дратуєте можливих свідків, перед тим, як я збирався їх допитати?
— А що, мені вже заборонено просто спілкуватися з продавцями в яких щось купляю, інспекторе?
— Ви дуже хитро усе продумали, міс. — Хетерлі криво усміхнувся. — Але я знаю для чого ви сюди прийшли!
— Усе ви знаєте! Окрім, — вона зробила паузу, трохи вагаючись чи кидати цю словесну бомбу, але таки продовжила. — Окрім того, хто вбив вже третю невинну дівчину!
Хетерлі на мить завмер, Катріна вдарила в болюче місце, але він втримав обличчя від прояву емоцій та трохи тихшим голосом запитав:
— А наче ви знаєте? Ви тільки пхаєте свого надто цікавого носа, — він трохи підвищив тон, — у справи, які вас не стосуються.
А потім вже більш саркастично запитав, хоча звучало це радше як факт, а не питання:
— Вам вже настільки нудно у вашому розкішному та безтурботному житті?
Її погляд раптом, з зухвалого, готового вести словесну боротьбу з Едмундом, став холодним та відстороненим, вона промовила рівним голосом:
— Це не ваша справа.
— Так само, як і це розслідування — не ваша! Йдіть додому почитайте, покатайтеся верхи чи сходіть на бал, як і личить леді, — його голос наче став м'якшим, але за цим ховалася іронія.
Вона не відповіла, розвернулася та пішла.
— До побачення, леді Вальмерайн, — кинув він їй у спину. — А краще, прощавайте, — це вже він буркнув собі під ніс.
Інспектор ще кілька секунд дивився їй у слід, переконуючись, що вона й справді пішла.
Констебль Бенсон підійшов ближче, якраз під кінець розмови Хетерлі з Катріною. Він раніше намагався якось сховатися зайшовши за відчинені двері м'ясної лавки, щоб дівчина його не помітила. Але, вона таки кинула погляд в його бік. Так, двері мали скляні вставки і Боббі зрозумів це, коли вже сховався, його обличчя було добре видно, вона помітила, але швидко відвела погляд. Констебль почув, що і як запитав у Катріни інспектор. Та й усе інше після того саркастичного питання. Боббі відчув жаль. Він знав, що Хетерлі помиляється, дуже глибоко, на рахунок "розкішного та безтурботного життя" Катріни. І він жалів свою кузину, бо таки любив її, вона була найкращою з усього того роду Вальмерайнів, який на думку Бенсонів, довів його улюблену тітку Ізабель, матір Катріни, до самогубства.