Розділ 1

Холодний світанок розквітав над туманним містом, спокійний, тягучий. Такий притаманний Лондону. Можливо, для когось здасться романтичним, а комусь не привітним та сирим до самих кісток. Більшість мешканців спокійно спали у своїх теплих ліжках, готуючись пробудитися в тяжкі робочі будні.
Тендітна постать сиділа в доках на причалі. Мила сукня до середини гомілки, чарівні черевички, про які мріяла в дитинстві, майже кожна юна пані, грайливі кучерики обрамляли обличчя. Шкіра кольору порцеляни, очі з густими віями, яскраво червоні губки, наче справжня порцелянова лялечка.
Мері Макінтайр виглядала приголомшливо у цьому образі, так як і вона хотіла, вразила би будь-кого, хто б зараз її побачив. Але ж є маленький нюанс — вона надто мертва, щоб побачити емоції тих, хто незабаром її знайде.

З першими півнями робочі приступили до своєї справи у доках, усе як зазвичай.
— Джоне, ти можеш рухатися швидше? - обурився Чарлі Беккет, штурхаючи колегу у плече.
— Господи, Чарлі, та дай прокинутися! П'ята ранку, як ти думаєш я маю з цим впоратися?
— То звільняйся звідси геть, раз так тобі складно, ха-ха-ха, — засміявся Чарлі.
Джон хотів відповісти якимось дотепом, як раптом зашпортався за щось та ледь не проїхався носом по бетону.
— Чорт забирай, що за... — Джон обернувся, та завмер від побаченого.
Перед ним сиділа справжня порцелянова лялька в людський зріст.
— Ого, — тихо мовив Чарлі.
— Вона ж... — почав Джон, та підійшовши ближче торкнувся пальцем щоки "ляльки".
— Щока м'яка, — перелякано продовжив Джон.
Обоє застигли в жаху.
— Ти думаєш, що вона мертва? — запитав Чарлі.
— Думаю так, — тихо мовив Джон, — Вона холодна як лід... Потрібно викликати поліцію, — невпевнено продовжив він.
Вони швидко рушили до кабінету начальника, в якому був єдиний телефон. Начальника на місці, звичайно, що не було, він приходив зазвичай о восьмій.
— Що ж робити? — Чарлі вже тремтів.
— Почекаємо, — якомога впевненіше мовив Джон.
Вони сумлінно чекали під будівлею, допоки о восьмій не прибув містер Далтон.
— Доброго ранку, хлопці! Щось трапилося? Ви бліді як стіна, — сказав підходячи ближче містер Далтон.
— Там на причалі, — почав, Джон, — біля крайнього дока... Там... Там здається хтось помер...
— Що? — містер Далтон обернувся до хлопців, одночасно повертаючи ключ у дверях свого кабінету.
— Ми покажемо вам, — сказав тремтячим голосом Чарлі, — Але можете нам повірити, потрібно викликати поліцію.
— Хлопці, та ви зовсім з глузду з'їхали?! Хто міг тут померти?! Ви що напилися перед роботою?!
Далі, містер Далтон послідував за своїми робітниками, та побачив ту дивну картину.
Поліцію було викликано.