Розділ 1: Новорічний виклик

Лондон завмер у м’якому сяйві святкових ліхтарів. Сніг падав густо, шурхотів під ногами і ковтав темні тротуари, залишаючи за собою білий килим. У повітрі відчувався запах гарячого шоколаду, мандаринів та кориці — усі дрібниці, які робили передноворічну ніч чарівною, навіть якщо ти чергуєш на роботі.

Емма підняла вороття свого пальта, затягнула шарф до підборіддя і зітхнула.

— Нічого собі, — промовила вона, дивлячись на рідкісний для Лондона сильний снігопад. — Ще одна ніч у місті, що ніколи не спить, а я стою і слухаю, як падає сніг.

Черговий Джеймс сидів у маленькій кімнаті чергового пункту й стежив за моніторами.

— Емма, не зітхай так голосно, а то весь відділок подумає, що я тебе мучу, — буркнув він, не відриваючись від монітора.

— Я не зітхаю, — відповіла вона, піднімаючи брови. — Я просто налаштовуюся на роботу.

Виклик надійшов о 22:57. Адреса: квартира Лілі на Кінгс-стріт.

— Крадіжка у новорічну ніч? — пробурмотіла Емма. — Ну, це вже справжній збіг обставин.

Вона сіла в поліцейську машину, двигун тихо рикнув, і Лондон пройшов повз у мерехтливих вогнях. Кожен магазин світився гірляндою, вітрини заманювали перехожих ароматами спецій і свята, а люди поспішали додому. Для всіх, крім Емми, це була чарівна ніч. Для неї — робота.

Коли вона під’їхала, на порозі вже стояла Лілі — жінка близько сорока п’яти років, у святковій блузі з блискітками, але з очима, повними розгубленості та хвилювання.

— Вітаю, — промовила Лілі, ледве стримуючи паніку. — Її… я маю на увазі… мою ялинку вкрали.

— Вашу ялинку? — перепитала Емма, трохи здивовано піднявши брови.

— Так, — видихнула Лілі. — Вона була особлива. Іграшки, гірлянди, зірка на верхівці… І тепер її немає.

Емма оглянула кімнату. Пил на підлозі рівний, двері замкнені, вікна зачинені. Жодних слідів боротьби. Лише коробки з-під прикрас стояли біля шафи.

— Хтось знає, де що лежить, — пробурмотіла Емма. — Або дуже любить ялинки.

В цей момент на сходах з’явився Майкл. Темноволосий, високий, з легкою усмішкою і термокавою в руках.

— Я випадково проходив повз і почув, що потрібна допомога, — сказав він. — Я сусід.

Емма відчула короткий, майже непомітний укол цікавості.

— Добре, — кивнула вона. — Тоді ви наш свідок. Дякую.

Разом вони обійшли квартиру, дивлячись на сліди, кульки, підставку від ялинки.

— Щось тут не так, — сказала Емма, помітивши дрібну срібну кульку під кутом шафи. — Це свідчить про те, що ялинку винесли не випадково.

— Можливо, хтось хотів зробити сюрприз? — спробував жартувати Майкл.

Емма посміхнулася, злегка торкнувшись його руки, щоб підтвердити дружнє розуміння. Легка взаємна підтримка посеред хаосу — маленьке диво новорічної ночі.

Сніг у Лондоні став ще густішим. Емма зрозуміла: ця ніч буде довгою. Але вона була готова — новорічний збіг обставин тільки починав розкривати свої карти.