— Марто, дзвінок на лінію 102, — промовив черговий, вручаючи їй планшет.
— Що там? — підняла погляд капітан поліції Марта Дуванчук.
— Дівчина зникла. Софія Маркук заявила, що її подруга не повернулася додому.
Марта зітхнула. У відділку пахло кавою та втомою. Вона натиснула на аудіозапис заяви.
— «Моя подруга Аліна Ращан... вона не бере слухавку з учорашнього вечора. Вона ніколи так не робить».
— Добре, поїду, — сказала Марта, надягаючи куртку.
— Візьми Горловака, — кинув черговий.
Тимур Горловак, високий і іронічний слідчий, уже чекав біля машини.
— Ну що, начальнице, нова загадка?
— Не жартуй. Зникла молода дівчина. Це може бути серйозно.
— Та я ж тільки підбадьорюю, — посміхнувся він, заводячи двигун.
Їхня перша зупинка — квартира Софії Маркук.
— Заходьте, — зустріла їх розгублена дівчина з чорним волоссям. — Аліна мала прийти до мене, ми домовлялись. Вона працювала до пізна, але... так і не з’явилася. Телефон вимкнений.
Марта уважно оглянула кімнату, де залишились речі Аліни.
— У неї були конфлікти? Хтось переслідував?
— Та... вона розповідала, що один чоловік часто чекав біля її роботи. Я боялася, що це не просто випадковість.
Марта зиркнула на Тимура.
— Треба з’ясувати, хто цей «чоловік».
Відредаговано: 10.09.2025