Розділ 14. Магічний вибух

Щойно битва залишилася позаду і розбійники втекли, я спробувала відчинити двері карети. Але вибратися назовні не виходило, скільки ми з Іггі не смикали за ручки дверцят.

Леді Фокстер теж спробувала відчинити двері, але на жаль, її магія виявилася безсилою.

Ми були заблоковані всередині, несила вибратися, поки не знайдемо як подолати цей захист.

Я постукала у скло, привертаючи увагу Габріеля. Хлопець оглядав найближчі тіла загиблих. У якогось головоріза зняв гаманець із пояса і витрусив на долоню монети. Вони тут же зникли в його кишенях.

— Міледі, а ви не думаєте, що нам краще залишитися під захистом карети? — запитала Лілі.

Вона несхвально похитала головою, спостерігаючи за магом.

— А раптом він і вас захоче пограбувати? — зашепотіла з іншого боку Іггі.

— Він збирає трофеї на полі бою, — знизала плечима. — Цим мерцям гроші ні до чого. На той світ із собою не заберуть. Габріелю монети потрібніші. Буде за що кімнату зняти та заплатити за обід.

Я інтенсивніше забарабанила по склу. Хлопець звернув на мене увагу. Широко посміхаючись, він підійшов до дверцят карети.

— Міледі, моя повага! — поважно вклонився він, немов ми були не посеред поля битви серед трупів, а на світському рауті. За манерою поведінки можна було сказати, що цей юнак зі шляхетної родини.

— І вам не хворіти, — рявкнула я. Нерви зовсім розхиталися після нападу. Мені страшенно хотілося вибратися на свіже повітря з цієї консервної бляшанки.

— Майстре, допоможіть відчинити двері! Їх заклинило! — зі свого боку я знову посмикала двері, дедалі більше злячись. Від цього мені ставало дедалі спекотніше. По спині побігла крапля поту і руки стали зовсім мокрі.

— Сей момент! — жартівливо вклонившись, хлопець вчепився у дверну ручку з боку вулиці та з силою смикнув. Двері не піддалися, а в нього в руках залишилася різьблена ручка.

— Змусь дурня богу молитися, — пробурмотіла собі під ніс і впала м'яким місцем на лавку.

Мені стало жахливо спекотно. Лілі уважно подивилася на мене, оцінюючи моє розчервоніле обличчя і легкий димок, що почав підійматися від шкіри. Я дедалі більше відчувала Вогонь усередині себе.

Лілі швидко створила потік повітря, обдуваючи мене. Її руки піднялися вгору, немов виконуючи невидимий танець, а погляд сфокусувався на мені.

— Міледі, дихайте глибше, ми що-небудь придумаємо. Іггі знайди ліки герцогині! Вам слід заспокоїться, міледі.

У голосі моєї компаньйонки чулися панічні нотки. Я сама вже зрозуміла, що моя магія вирішила проявитися. Мабуть, на неї вплинуло нервове потрясіння. Результатом викиду моєї магії могла стати пожежа всередині замкнутого простору карети. У мене перед очима пронеслося бачення обвуглених тіл моїх супроводжуючих. Від цього мені стало ще гірше.

Я різко встала, пройшовши вузьким проходом між лавами.

— Ми повинні знайти вихід, — відчайдушно сказала.

Мій голос тремтів. Я боялася заподіяти шкоду Лілі та Іггі. Мене вогонь не візьме. Магиня, можливо, зможе вибудувати бар'єр для захисту, але судячи з гарячкового блиску карих очей і тремтячих рук, упевненості вона не відчувала.

— Майстер! — я знову забарабанила по склу.

Маг не пішов далеко. Чоловік зосереджено оглядав дверцята, щось бурмотів, якось впливав, але крім легкого гулу після чергового заклинання мага Землі. Нічого не відбувалося!

— Майстре, знайдіть лорда, який мене супроводжував!

Уся надія була на лорда Брайлі. Він закрив, йому й відкривати нас.

Габріель заперечно похитав головою і провів рукою по шиї. Про це я не подумала. Лорд Брайлі доблесно захищав мене, але сили виявилися нерівними.

Зковтнувши гіркоту, я притулилася до скла чолом, згадуючи чоловіка. Хоч мені він не подобався. Але так загинути він точно не повинен був.

Раптово, позаду мене пролунав крик.

Іггі з гуркотом упустила мій дорожній нессер. Насправді це була дерев'яна скриня невеликого розміру. Дуже непрактична в експлуатації і в дорозі не зручна. Служниця її діставала із задньої, вантажної частини карети, де стояли одна на іншій усі мої скрині з приданим.

— Міледі, дивіться, що це? — дівчина присіла навколішки на підлогу, щоб зібрати дріб'язок із несера, що розсипався.

— Це схоже на магічну печатку, — вигукнула леді Фокстер. — Вона утримує двері карети зачиненими.

Вона глянула на свої руки, потім на обличчя тих, хто її оточував. Якось по—особливому доторкнулася до символу, що світився, і він підвівся, став схожий на об'ємну кнопку у вигляді закарлючки, що підозріло нагадує багаття.

— Тепер ти можеш її відкрити? — з надією запитала в Лілі.

Вона ж маг, має знати, що робити. Заплющивши очі, вона доторкнулася до символу, але тут же відсмикнула руку. На долоні в жінки яскравою плямою проступив опік. Вона скрикнула і замахала кистю, намагаючись вгамувати біль.

— Міледі, тільки маг Вогню може деактивувати печатку, — вичавила з себе магіня.

На її віях заблищали сльози. Іггі перелякано переводила погляд з мене на Лілі і раптом голосно розревілася, як маленька налякана дитина. Утім, вона справді була ще зовсім молоденькою.