Розділ 8. Церемонія на сміх курям!

Як же складно залишатися зовні холодною і байдужою, коли всередині все кипить праведним гнівом!

Але терпіти весь цей фарс, іменований весіллям, я більше не могла.

Леді Тілні сама вчора засмутилася через таку швидку дату і навіть почала мене втішати, обіцяючи, що сукня буде готова вчасно. Вона особисто простежить! Сама зв'яжеться з містером Тейлором і зобов'яже його привести вбрання в палац ще до мого пробудження.

Її розрад я не потребувала, але дозволила цій манірній жінці, яка звикла жити за регламентом, проявити дещицю не властивих їй емоцій.

Вранці мені оголосили, що я маю постити, омитися холодною водою і перед основною церемонією помолитися Світлому батькові в молитовні Храму.

Голодна, змерзла до кісток, у тонкому весільному атласному балахоні з таким самим тонким плащем, що зовсім не грів, я три години стояла на колінах в оточенні "подружок" нареченої. На відміну від дівчат, я нікого з них не знала.

А ті, хто знав мене, не дуже прагнули поговорити. Обстановка не сприяла спілкуванню.

Служитель Храму начитував священні тексти, а я повинна була їх повторювати! У мене вже горло пересохло, коліна боліли так, що думала, не розігнуться, а спину звело, прострілюючи болем у куприк.

Зашибісь, дівич-вечір!

Після прелюдії сама я могла тільки впасти та повзти до виходу. Але хто ж дозволить. Два міцних на вигляд священники, підхопили мене під руки та повели в маленьку келію. Там мені дали склянку води. Присмак мені ще здався дивним, але я так хотіла пити, що склянку подужала за два ковтки.

Тілом пройшла легка хвиля, забираючи із собою фізичний біль і зайві думки. У голові стало порожньо-пусто. Я як той метелик одноденка жила моментом. Мені раптом усе навколо стало шалено подобатися...

Я увійшла до головної зали Храму і зупинилася, затамувавши подих. Переді мною розстелялася величезна площа, прикрашена різьбленими колонами, вишуканими фресками та золотими прикрасами. Але найприголомшливішим було те, що знаходилося наді мною. Високі склепінчасті вікна, заповнені кольоровими вітражами, які зображували різні сцени з історії та легенд Магреї. Сонячне полуденне світло проникало крізь скло, створюючи на підлозі та стінах різноколірні відблиски. Я почувалася, немов потрапила в казку, у світ краси й чудес. У захопленні я не могла відвести погляду від цих вітражів, які здавалися живими та такими, що дихали. Я відчувала, як вони говорять зі мною своїми кольорами, формами й символами. Відчула, як моє серце наповнюється радістю і побожністю.

— Сприятливий час! — оголошення рознеслося луною по залу.

У відчинені двері увійшов король і магістр Дрейк. Чомусь на магістрі був одягнений подібний до моєї сукні балахон — білий, з червоною окантовкою. Але замість вогню в нього була емблема з шістьма символами, укладеними в блискуче золоте коло з променями. Символи: вогню, повітря, води, води, землі й в центрі темрява і світло. Причому останні два мені нагадували китайський символ інь-янь, дві краплі, що перетікають одна в одну.

У руках чоловік тримав розгорнутий сувій, що мерехтів неяскравим зеленуватим світлом.

У середині залу стояв кам'яний вівтар. До нього одночасно підвели мене і підійшли король із магістром Дрейком. Головний священник, судячи з багатого одягу, взяв за руку мене і головного королівського мага.

«Що це відбувається?» — прокричала я, а на ділі не змогла нічого сказати, тільки руку смикнула з міцного захоплення. На жаль, без результату. Вона немов приклеїлася! — Мені обіцяли іншого нареченого! Невже мій шанс втекти залишиться тільки в мріях? Невже король змінив плани й мені в чоловіки призначив цього упиря?"
 

Моргнути не встигла, як заговорив король.

— Я, король Річард Справедливий в ім'я Світлого батька і мого народу, за заслуги перед короною, своєю владою оголошую: барон Рейвен Воттен входить до королівського роду Гровенорів і з цього моменту йому присвоюється титул герцога.

Покосившись на мага, що стояв поруч, я помітила, як після слів дядька сувій у руках містера Дрейка змінив зелене мерехтіння на вогняне. Для мене не зрозуміле явище, але щось воно означало.

У храмі до цього було тихо. Запрошені на церемонію свідки з повагою слухали свого короля. А після оголошення королівської волі залом пролетів захоплений гул.

— Велю внести запис до книги родів королівства Шантрі, — звернувся король до священників.

На вівтарі матеріалізувалася товстенна старовинна книга. Вона сама, без участі будь-кого, з тихим шелестом сторінок відкрилася на потрібному місці. Від сувою в руках мага до книги попливли повітрям вогняні слова. І тут же вкарбовувалися в папір. Коли остання буква опинилася на своєму місці, дядько підійшов ближче і, проткнувши палець, капнув краплю крові, підтверджуючи свій указ.

Король раптом усміхнувся, обертаючись до мене. Хоча до цього виглядав зібраним і переконливо-суворим. Невже артефакт міг не прийняти його рішення? Мабуть, тут діють сили, яких я ще не усвідомлювала.

— Виявляючи свою прихильність, — продовжив монарх, — я задовольняю прохання герцога Рейвена Воттена про одруження. Я дарую йому в законні дружини свою племінницю герцогиню Євангеліну Гровенор, відповідно до його титулу.

Зал за спиною гамірно відгукнувся жіночими голосами. Невже й справді пані щойно відчули розчарування від втрати вартого заздрості парубка?