Розділ 6. Візит до міста

Нічого немає постійнішого, ніж ранні візити леді Толні! На землі я була «совою» і тут також. Для мене раннє пробудження подібне до маленької смерті. І цей факт виявився одним із вагомих на користь зміни професії. За першою освітою я філолог. Сім років я працювала вчителькою у школі, навчаючи грамотності та долучаючи до прекрасного світу літератури юне покоління. Робота з дітьми — це не завжди радість. А ще є їхні батьки!

У якийсь момент після нового хамського спілкування з "я ж мати" чергового нехлюя, який відхопив за рік низький бал, мої нерви прокричали "SOS". І з божевільною мігренню я загриміла на лікарняне ліжко неврологічного відділення.

У тиші палати, під крапельницею, я розмірковувала про своє життя. Дедалі більше сумувала і заганялася від думок, що щось роблю не так. Може на курси психології записатися? Або на позачергові курси підвищення кваліфікації? І тут у палату увірвалися з боєм мої подруги. Лара прокричала комусь у коридорі:

— Та ми її за дві секунди на ноги поставимо!

Далі влаштували мені допит з пристрастю і запропонували вихід.

— Ти, Єво, зовсім не Макаренко. От немає в тобі пролетарського духу. З хамками потрібно розмовляти їхньою мовою.

Лара плюхнула пакет з апельсинами на тумбочку і сіла на край ліжка. З іншого боку прилаштувалася Тетяна і теж пішла в наступ:

— Та й узагалі, що ти за цю роботу тримаєшся? Он твій благовірний кобеліно і той змінив свою роботу. Це він на твоїй шиї висів і локшину на вуха вішав, що він творча особистість! Художник! Щоб йому гикалося. А нова дружина його стусанами на роботу вигнала. І нічого, бігає!

— Тримай!

Мені в руки ткнули рекламку рієлторської агенції з оголошенням про пошук співробітників.

— Співбесіда післязавтра. Тож у тебе є час.

— Для чого? — пам'ятаю, як розгубилася. У руках крутила барвистий папірець і вчитувалася в такі привабливі пропозиції.

— Як для чого? — подруги змовницьки переглянулися. — Перукарня, манікюр, педикюр, новий гардероб!

Ось так з легкої руки Лари та Тетяни я опинилася рієлтором. А через п'ять років відкрила власну агенцію з продажу нерухомості. І в сорок п'ять вважала себе успішною бізнеследі.

І ось я тут, у новому світі. Знову стою на роздоріжжі.

Леді Телні ні натяком не видала своє невдоволення мені, але Іггі літала навколо мене, як болід. Її руки пурхали навколо мого довгого волосся. Сонно я стежила за її роботою через неідеальну поверхню дзеркала. І раптом підстрибнула на м'якому пуфі, коли зрозуміла, що зачіску Іггі робить, застосувавши свої магічні здібності!

— Ти маг? — голосніше, ніж варто було, запитала дівчину. Леді Телні підійшла ближче, підправляючи трохи нерівно укладене пасмо.

— Звичайно, маг, як і всі в нашому роду, — гордовито відповіла старша родичка моєї служниці. — Наш рід славиться магами—повітряниками! — з гордістю відповіла леді.

— Іггі де-небудь навчалася контролю над своїми здібностями? — продовжуючи дивитися в дзеркало, я бачила обличчя своєї співрозмовниці.

— Так, існують школи для людей із магічними здібностями.

— І як вона вчилася, не вміючи читати?

— Наставники все пояснювали усно і показували на прикладах. Стільки всього потрібно було запам'ятати! — Іггі підхопила гребінь, інкрустований дорогоцінним камінням, і зафіксувала його позаду навернутої на голові вежі. — Міледі, можна йти, — оголосила служниця і, притримуючи мій лікоть, допомогла встати.

На плечі мені ліг важкий плащ із прорізом замість рукавів. Іггі зав'язала гарним бантом стрічки, стягуючи поли плаща, і задоволено посміхаючись, відійшла на крок, оглядаючи результат своєї роботи.

Це був мій перший офіційний вихід у місто, якщо не брати до уваги моє повернення до королівського палацу з в'язниці.

Тепер дорогою мені кланялися всі, хто був нижчий за титулом. А це вважай усі, окрім короля і бабусі.

Лондаріум — столиця нашого королівства. Його історія обчислюється тисячоліттям. Колись він був найвпливовішим містом у світі, центром політики, культури, науки та магії. Але кілька століть тому все змінилося. Леді Тілні достеменно не знала причини занепаду. Чи то виною тривалі війни, що занурили всю Магрею в хаос, чи то щось іще. Але місто майже повністю згоріло. Навіть колишній королівський палац не пережив катастрофи. Зберігся тільки головний Храм Світлого батька.

Потім місто відновили з руїн, але воно вже не було настільки прекрасним, як оспівувалося у віршах колишніх років.

Мені було цікаво дізнатися таємницю минулого. На Землі б я відкрила інтернет і запитала про те, що цікавить мене, тут же доводилося тільки слухати та запам'ятовувати. Поки що я навіть нічого не записувала, хоча могла використовувати кирилицю. Не хотіла привертати до себе зайву увагу. Одна справа пам'ять втратити та зовсім інша — показувати незвичайні здібності. Хоч король перестрахувався і точно знає, що я його справжня племінниця, проте мені варто поводитися обережніше та уникати зайвої уваги. А то подумають ще, що в мене вселився демон! Між іншим, демони на Магреї були зовсім не міфічними персонажами. Однак і жаданими красенями не були, як їх описують у фентезійних романах. Це були безтілесні злі духи з жагою напакостити людині, в яку вселилися.