Розділ 1. З Днем народження

Цей день був би таким же, як і тисячі днів до. Якби не одне «але»… Я прокинулась від холоду і моторошного смороду у темному сирому підвалі.

Ще не розуміючи, сон це чи реальність, всілася на рідкій купці старої соломи зі шматком зашарпаної овчини та, ковтаючи сухим горлом, що саднило гострим болем, озирнулася на всі боки.

Свідомість пливла. Вона ніби погойдувалася на хвилях: то рухаючись вниз до брудної підлоги в кривавих підтіканнях упереміш із залишками чиєїсь блювоти, то здіймаючись вгору до яскравих спогадів про вчорашній день народження.

Мої сорок п'ять ми відзначали утрьох — із подругами. Лариса та Аліна такі ж відчайдушні авантюристки. А більше нема з ким!

Вранці донька з Америки по скайпу привітала з гарненькою датою, перерахувала на рахунок гроші на подарунок, на мій вибір, і знову покликала до себе у гості. У гості я поки що не збиралася. Та й сумнівалася, що зберуся раніше, ніж вона народить дитину. А це в її планах було років за десять.

Чоловік пальця впік. Два роки, як розлучилися. Нові серйозні стосунки не заводилися. Тому відзначати залишалося тільки з такими ж, як я, дівчатами, які знають собі ціну. У програму святкування, окрім традиційного ресторану, нічного клубу, виклику хлопчиків-зайчиків та феєрверку, входило ще щось.

І це «щось» ніяк не згадувалося.

— Де це я? — спитала вголос, але закашлялася від болю. Горло боліло так, наче мене хтось душив. До того ж вдало!

Помацавши рукою навколо, наткнулася на пом'яту бляшанку з водою. Хотіла відпити, але вода дуже неприємно пахла. Розлютившись на власну безпорадність, закинула бляшанку якомога далі, розплескуючи воду навколо. Кухоль з шумом пострибав по кам'яній підлозі, додаючи на свої боки нові вм'ятини, і зупинився біля важкого дерев'яного відра якоїсь допотопної конструкції. Відро нагадувало маленьке оковане барило з прядив'яною мотузкою замість ручки.

Покректуючи від болю, що стріляв у всіх частинах тіла, насилу, але я зуміла піднятися. На колінах, що підкошувалися, стала на повний зріст, привалилася плечем до стіни, і вже усвідомлено подивилася на всі боки.

Холодіючи від жаху, почала розглядати кам'яну в'язницю, інакше це місце назвати не можна було. Я виявилася самотнім в'язнем.

Ближче до дверей низька стеля була закопчена сажею від двох смолоскипів. Погано обтесане каміння стін волого темніло. Так буває, коли під час паводка чи сильних дощів підіймаються ґрунтові води. Мені, рієлтору зі стажем, цього й не знати.

— Спокійно, Єво, — заспокоюючи себе, проскиглила. — Це просто розіграш. Без паніки! Це все вигадала Лара! Тільки в неї така збочена фантазія. Хто мене за язик тягнув говорити, що стало нудно жити?
 

Місце мого ув'язнення лякало. І виглядало воно дуже переконливо. Тремтячими руками я вчепилася у спідницю, відчуваючи грубість та колючість тканини. Тепер я оглядала себе. Замість дизайнерської синьої сукні, купленої навесні у Парижі, на мені був мішкуватий балахон мишачого кольору, а на ногах незрозумілі брудні матер'яні короткі чобітки з прилиплою до підошви соломою, перетягнуті грубою мотузкою біля щиколоток, щоб не спадали.

Підтягуючи тканину спідниці, у тьмяному світлі смолоскипа, що догорав, мені вдалося розглянути власні ноги у синцях різного ступеня давності. Жовто-фіолетові плями нагадували забарвлення гепарду. А ще ноги були волохаті!

— Якого біса! Я тільки тиждень тому робила лазерну епіляцію і точно пам'ятаю, що вчора все було гладко! А руки! — заверещавши, я витріщилася на обгризені короткі нігті з кровоточивими задирками без найменшої ознаки, що над ними два дні тому працював топовий майстер манікюру!

Судомно обмацуючи власне тіло, я не могла зрозуміти, це я чи ні? Фігура від моєї власної мало чим відрізнялася. Хоча все ж таки тіло було худішим. Тазові кісточки стирчали, і коліна були гострими. А шкіра, попри бруд, здавалася набагато молодшою. Жодної білизни на мені не було. Але в інтимному місці неприємних відчуттів не відчувалося. Хоч це трохи заспокоювало.

Оглядаючи себе поглядом знизу вгору, виявила зовсім плоский, запалий живіт. Мій хоч і був підтягнутим, але після пологів двадцять два роки тому нижня складка так і не забралася, скільки я не билася у фітнес-залі. Груди теж були інші. Такі в мене років у вісімнадцять були. А каштанове сплутане волосся, що збилося у ковтуни, зараз досягало талії. Та в мене зроду коси не було! Не на мої три пера!

— Це ж розіграш? — невпевнено проскиглила, смикнувши себе за волосся. І відразу зашипіла від яскравого болю. Волосся — не перука, а моє власне!

У паніці, припасовувана власними демонами страху, я кинулась до дверей, стукаючи кулаками щосили. Кричати не виходило через горло. Тільки хрипіла незрозуміле:

— Відкрийте! Негайно відкрийте!

Біль все сильніше віддавав у забитому тілі. Сили швидко виснажилися і, схлипуючи, я зсунулася спиною по дверях прямо на поріг, наостанок стукнувшись потилицею об металеву оббивку дверей.

У голові білою блискавкою прострелив спогад: ми з Ларою ліземо на парапет дамби, щоб дотягнутися до рекламного плаката її невірного чоловіка та облити його зеленою фарбою. Ха, козел! Сам пішов до молоденької коханки, ще й бізнес підім'яв під себе. Адже це її дітище! І Ларі о п'ятдесят починати все з нуля несправедливо!

— Єво! — у пам'яті залунав переляканий голос Лари.