Розділ 2

Годинник на стіні секційного залу показував 15:22, коли детектив Марков вискочив до своєї машини, лишивши за собою важкий аромат дешевого тютюну та сирої плісняви.

Стефан залишився наодинці з тілом.

Тиша в морг впала нагло й важко, розбавляючись лише монотонним гудінням компресорів холодильних камер. Він знову опустив погляд на мертву дівчину. Вона здавалася просто заснулою — жодного блідо-синюшного відтінку, жодної застиглої гримаси болю. Якби не повна відсутність пульсу й крижана шкіра, її можна було б прийняти за стомлену жінку, що вирішила відпочити прямо на залізному столі.

Стефан нахилився нижче.

— Хто ж ти така?.. — пошепки запитав він, торкаючись пінцетом крайки чорнильного відбитка на її вказівному пальці.

Фарба все ще залишала ледь помітний слід на металі. Це було неможливо. Дактилоскопічна фарба висихає за хвилини, а тіло привезли з іншого кінця міста. Отже, палець вмочили в чорнило безпосередньо перед смертю — або одразу після неї, поки серце робило свої останні удари.

Він повернувся до документа 2023 року. Три роки тому після вибуху на катері від тіла майже нічого не лишилося. Опіки третього та четвертого ступенів. Справу закрили за стоматологічною картою, яку надав особистий лікар сім'ї Вейн, та за збігом чотирьох відбитків пальців із п'яти — єдиних, які вдалося зняти з обвуглених залишків правої руки.

Стефан наклав прозору плівку з новими відбитками на старий архівний бланк. Збіг був абсолютним. Кожна капілярна лінія, кожен мікроскопічний шрам.

Але генетично двійників із однаковими відбитками пальців не існує в природі. Навіть однояйцеві близнюки мають різні малюнки на пучках.

Раптово гучний щиглик примусив Стефана здригнутися.

Срібний кишеньковий годинник, що лежав на лотку з особистими речами, самостійно відчинився.

Стефан повільно підійшов до столика. Механічний хронометр, який три хвилини тому мовчав, тепер тихо й виміряно цокав. Маленька секундна стрілка зробила оберт і зупинилася рівно на цифрі 12.

Усередині кришки, прямо під вигравіруваним написом «Тому, хто знайде мене першим. 06.08», з'явилася тонка тріщина. З неї випав крихітний, згорнутий у тугу трубочку кальований папірець.

Стефан розгорнув його пінцетом. На папері акуратним, майже каліграфічним почерком було виведено лише чотири слова:

«Вона не зачинялася зсередини».

Телефон Стефана в кишені халата завибрував. На екрані висвітилося ім'я Маркова.

— Стеф, ти повинен це чути, — голос детектива у слухавці звучав уривчасто, на задньому плані чулися сирени та шум зливи. — Я біля будинку мера. Тут... жахіття.

— Що сталося? Вона вийшла зі спальні?

— Ні, — Марков важко дихав. — Ми зламали двері. Спальня порожня. Вікна зачинені зсередини на засуви, ключ стирчав у замку з нашого боку, але всередині нікого немає.

— А сам Вейн?

— Мертвий, Стефе. Мера знайшли в кріслі перед каміном. Жодних слідів боротьби. Усе точно так само, як у тебе на столі — зупинка серця. І знаєш, що найгірше?

Стефан стиснув телефон так, що побіліли суглоби:

— Що?

— На його вказівному пальці... чорне свіже чорнило. І поруч на столику лежить точно такий самий срібний годинник.