Розділ 1

Годинник у коридорі пробив третю годину дня. Стефан відклав скальпель і кілька секунд просто дивився на власні тремтячі пальці. За скляною перегородкою секційного залу стояв детектив Марков - той самий, який шість годин тому особисто запевнив пресу, що тіло належить відомій філантропці та дружині мера, Елеонорі Вейн.

Марков повільно кивнув, спостерігаючи, як Стефан фіксує у журналі час і причину смерті. Але була одна деталь, про яку судовий експерт не міг сказати правоохоронцю.

Не міг, бо три роки тому сам розпізнавав і підписував свідоцтво про смерть Елеонори Вейн. Вона була спалена в результаті вибуху на власному катері, і її залишки тоді були ідентифіковані за стоматологічною картою.

Але дівчина, що лежала перед ним зараз на сталевому столі, мала абсолютно неушкоджене обличчя. І це було обличчя Елеонори. Ті самі високі вилиці, та сама тонка шрам-лінія над лівою бровою, яку вона отримала ще під час навчання в Оксфорді. Збігалося все. Крім однієї дрібниці, яку не могли знати криміналісти: під лівим кератозним утворенням на плечі мертвої дівчини бракувало крихітної родимки у формі трикутника

— Ну, що там, Стефе? — Марков штовхнув важкі металеві двері й зайшов до зали, натягуючи бахіли. Від нього тхнуло дешевим тютюном і зливою. — Патологоанатоми з розшуку вже формують звіт для мера. Задушення?

— Ні, — тихо відповів Стефан, не зводячи очей з обличчя небіжчиці. — Зупинка серця. Жодних слідів насильства, отрути чи боротьби. Воно просто перестало битися.

— Тобто серцевий напад у тридцятирічної жінки? Без передісторії?

— Не зовсім, — Стефан зняв латексні рукавички й підійшов до столика з особистими речами, які вилучили з кишень її пальто. Там лежав лише один предмет: старий срібний кишеньковий годинник із вигравіруваним написом на внутрішній кришці: «Тому, хто знайде мене першим. 06.08».

Сьогодні було шосте серпня.

— Вона мала при собі це, — Стефан вказав на годинник. — А ще... Марков, подивися на її праву руку.

Детектив нахилився над тілом. На вказівному пальці небіжчиці чорнів свіжий, майже вологий відбиток чорнила. Такий, який роблять під час процедури зняття відбитків у поліцейському відділку.

— Звідки це? — мовив Марков, зсунувши брови. — Ми не робили дактилоскопію на місці. Вона була знайдена на лавці біля залізничного вокзалу годину тому.

— Справа не в тому, хто робив відбиток, — Стефан відчинив сейф і дістав стару архівну справу 2023 року — справу про загибель Елеонори Вейн. Він розгорнув жовтий бланк дактилоскопічної картки тіла, знайденого три роки тому на катері, і поклав його поруч із рукою дівчини на столі.

Марков придивився — і його обличчя зблідло.

Усі п'ять пальців на картці трьохрічної давнини повністю збігалися з відбитками мертвої жінки, що лежала перед ними. Але на теперішньому тілі вказівний палець був залишений чорнилом, яке ще не висохло повністю.

У цей момент телефон Маркова розірвався від гучного дзвінка. Детектив здригнувся, швидко витяг апарат із кишені й притиснув до вуха:

— Марков слухає... Що? Перевірте ще раз. Це неможливо.

Він повільно опустив руку з телефоном, заціпеніло дивися на Стефана.

— Що там? — спитав експерт.

— Патрульні тільки-но виїхали на виклик до будинку мера, — сухо сказав Марков. — Сюди їде сам пан Вейн. За його словами, п'ятнадцять хвилин тому його дружина Елеонора зайшла в їхню спальню, зачинила двері зсередини й відмовляється виходити. І вона жива.