Розділ 5.

— Еліно, — в мій кабінет увійшов Володька з тарілкою мандаринів. — До Нового Року пів години залишилося. У відділені лише ми з тобою та Санька-охоронець. Може, по дві краплі? — він подивився на накритий мною стіл — салат олів’є, бутерброди з сиром та копченою ковбасою, пиріжки. Словом, все, що ще вранці чоловік приніс з дому.

— Які дві краплі, Володько? — зітхнула я. — Ми ж на роботі! Чаю он собі зроби, я тільки воду закип’ятила.

— Чай так чай, — чоловік кинув в чашку чайний пакетик, залив його кип’ятком й теж всівся за стіл. Я увімкнула телевізор, що висів на столі, обравши центральний канал, на якому йшло якесь новорічне шоу.

— Що там твій Санта? — спитав Володька, взявши бутерброд.  

— Та нічого поки що, — зітхнула я. — З лікарні дзвонили, до тями не приходив. Але й мені лікар казав, що спати буде до ранку. Авто Ярослав дійсно мав. Але ні біля ресторану, ані в паркінгу його будинку — машини немає. Подали в розшук. Сподіваюся, завтра матимемо результати. В цій справі щось не так. І я ніяк не можу зрозуміти що саме. Наче пазл тільки починає складатися, як нові факти чи свідчення все руйнують.

— Ох, Еліно! Ти себе зовсім не бережеш. Не можна так.

— А я не можу інакше, — поклала собі трохи олів’є на тарілку. — Розплутувати справи я люблю, й це те, що робить мене щасливою. Знаєш, Олег, якого сьогодні опитувала, зізнався, що любить дарувати людям радість — це робить його щасливим. А моє щастя — шукати злочинців та рятувати невинних.

— Але рятуючи інших не загуби себе. Ти коли востаннє була на побаченні? — примружившись подивився на мене Володька.

— Не пам’ятаю, — чесно зізналася та зітхнула. — Та й коли мені на них ходити? Скажи, будь ласка?

— Ну от. У тебе є тільки робота. Дбати про себе не вмієш, а більше й нема про кого. Заведи собі хоч кота чи собаку, — махнув рукою Володька.

— Ой, ні. Тваринкам потрібна увага, гуляти там, гратися, а я… Я не зможу, — хилитнула головою.

— От у мене є Маринка. У Влада — його Іринка та пес Річчі. І тебе ми теж обов’язково прилаштуємо в надійні руки. Ось побачиш!

Я лише розсміялася у відповідь.

— Дарма так смієшся. Новий Рік. Час загадувати бажання, й цього року я загадую погуляти на твоєму весіллі, Еллі. І… Десять… Дев’ять… — почав рахувати останні секунди року Володька разом з ведучими на екрані телевізора.

— Три… Два… Один… З Новим Роком, — підтримала я Володьку й обійняла друга.

— З Новим Роком, Еллі. З Новим щастям!