Чому ти помреш лохом?

Ваша авторка лінива дупця. Дуже лінива. І зараз, одного осіннього дня, коли вже випав сніг і температура стрімко летить до 0, я приготувала собі омлет із трьох яєць (без одного жовтка) і 20 грам молока, кропом та таким, щоб він був пишним. Решту 180 грам молока налила у чашку. І надихнувшись нещодавними історіями на сторінці у нової знайомої, де у Львові відбувся бал (ВІДБУВАВСЯ БАЛ!!!) на який я, на превеликий жаль, не змогла потрапити, я снідала з виделкою і ножем стараючись відставляти мізинчик, як еліта. Звісно набагато частіше нагадувала собі тримати спину рівною, але щось йшло не так і я повсякчас згиналась як креветка. (Думки в голос: треба нарешті зайнятись спортом на укріплення спини). 

І от гортаючи сторис інстаграму я натрапляю на платну рекламу по боксам із новорічними прикрасами на ялинку ручної(!) роботи у стилі макраме. Вони неймовірно красиво спаковані, гарний фон з гірляндами, приємні відтінки, гарна якісь фотографії. Але. Але. Але я розумію, що більшість таких бізнесів і починать зійдуть на нівець по декільком причинам, які опишу нижче. А перед цим задам питання, яке ви, напевно, вже могли чути:

– Чи можете ви зробити бургер смачніший, ніж у Макдональдс?

Більшість скажуть "так". 

– А чи можете ви зробити систему продажів бургера кращу, ніж у Макдональдс?

Не пам'ятаю з якої це книжки. Здається з "Багатий тато, бідний тато". І після другого питання з'являється 2 категорії людей: перші – вони розуміють до чого це питання. Другі – все ще запитально дивляться не розуміючи, що відбувається. 

Так от, що я зрозуміла побачивши таку історію і взявши, що собі на замітку, що зробивши висновок:

На даний момент я є на челенджі по рилз від Олени Астахової (Дякую!) на якому вона розповідає, що треба копати глибше. Глибше у своїй свідомості, глибше у своїх болях, глибше у себе. І розповіла історію про свою маму, яка хотіла створити власне ательє, але закинула шити так і не реалізувавши свій потенціал і не показавши світові. У голові майнула думка "а скільки ще таких талантів у всьому світі", а друга, яка мене налякала "а чи не стану я тією, чиї мрії ніколи не здійсняться. Так і загинуть зі мною". І тут мені дійсно стало страшно. Оці всі історії: "школа-університет-туди-сюди і мільйонер" НЕ ПРАЦЮЮТЬ. Вони існують, але вони не працюють. Ти скільки завгодно можеш чекати поки ти станеш мільйонером просто бо вистрелиш. Але маю зізнатись, що ніх*я. Більшість з нас не є такими, кому все падає з неба. І зараз ти можеш подумати 

– О, а я не більшість. Я особливий. 

Ти особовий, але не фартовий одночасно. Або те, або інше. 

– Не існує ніякого великого прориву. Існує серія дрібних кроків під час яких тобі треба докладати максимум зусиль. І лише час від часу є короткі перерви на яких ти відриваєшся на повну, щоб відчути смак життя. 

Ці слова взяті із книги "Купи собі той довбаний букет". Трохи перефразовані, бо для цитати авторка дуже лінива, щоб підійматись у свою кімнату, шукати книжку та шукати дані рядки. Тому, надіюсь, сенс ви зрозуміли. 

***

Вчора ввечері я вперше за довгий час приймала гарячу ванну (не теплу, а саме гарячу нагрівши 2 чайника з водою). Зробила собі чай про який забула у ванній кімнаті. А сьогодні зранку, після сніданку, як вмостилась у кріслі-гойдалці, де продовжую писати ці рядки, попиваю той самий час. І чую нюхом... Запах такий приємний, але звідки... І от декілька хвилин тому до мене дійшло, що це від моєї чашки. Моя керамічна чашка, зліплена моїми руками, пахне шампунем... Приємний аромат звісно. Але це не те про, що я мрію, коли роблю собі чай. Я хочу чути запах і смак чаю, а не запах моєї голови у себе на язиці. Фу. 

***

У продовження теми, щодо реалізації своєї мрії. 

Вчора я взяла собі аскезу. На найбільш болюче, що є в моєму житті - харчування. Вже з вересня місяця я намагаюсь скинути вагу. Але вона немов би завмерла на одному місці і за тиждень моя вага стає тією самою, що й на початку тижня. І маючи програму харчування я її дотримуюсь. Не сказати, що я голодую чи обмежую себе в чомусь. Зовсім ні. Але через мою любов нічного під'їдання я дозволяю собі НАЖЕРТИСЬ. Тому, так як аскезу треба тримати від 30 днів. То я вирішила 25.11. що візьму рівно на 30 днів. Якраз до Різдва. Ух. 

Я вже бачу, як мене ламає та свої страждання. Але поки що сьогодні день 2 і поки все триває окей. І взяла її на дуже важливу для себе сферу, яка в майбутньому має визначити багато чого у моєму житті... Тому дійсно готова витримати місяць ломки, спокуси, плачу, щоб перебороти себе та досягнути своїх цілей. 

Я не хочу аби мої цілі померли разом зі мною. А зараз, здається, моя ілюзія спала і сказала "це може бути реальною. Ти можеш бути нереалізованою і страждати". При цьому історія "школа-університет-туди-сюди і мільйонер" не спрацює. Треба робити маленькі кроки викладаючись на максимум. А перед вдихом та наступним кроком є трішки часу під час якого можна кайфувати. 

***

І сьогодні я кайфанула. Не знаю, що на це вплинуло. Чи аскеза. Чи те, що почала перечитувати книжку "купи собі той довбаний букет". Чи рандомне відео у тік-тоці, яке побачила перед сном про сон. (У ньому розповідалося про важливість сну, графіку та що і як. https://vm.tiktok.com/ZMh3QQaBE/ . О! Насолоджуйтесь переглядом. Важлива інформація:) ). 

І зранку дійсно. Прокинулась, коли моє тіло почало рухатись. Так і сталось. 9:30. Попри бажання заплющити далі очі і спати вирішила, що чому б не спробувати щось нове. (Це було мені вже протягом дня настільки важко, сонно, і все боляче, що вирішила прокинутись зранку). Написала ранкові думки занотувавши сон. І цікавий факт, я зробила цікаві висновки зі сну. Я побачила свої слабкі сторони, недопрацювання, що хотіла б змінити. І після виписування, я таки знайшла вирішення, де і як можу це змінити. Тому на даному етапі рекомендації з того відео ВАУ як повпливали і які цікаві. Звісно за суржик це вже   не 10/10, але все ще високо.