Спільна душа та любов

Чи вірите ви у спільну душу? Що це чи хто?

Після перегляду фільму "500 днів літа" із 1727 і занотованих декількох питань я виписала собі деякі нотатки, які хотіла обговорити із своїм колегою по перегляду 1727. Одне з питань було:

– чи віриш ти у долю, спільну душу і любов?

Я б не сказала, що багато досліджувала ці питання. Проте я точно вірю у реінкарнація, а за нею і в спільну душу. Любов для мене це як константа. Вона існує і все. А в долю я не вірю. 

І от після короткої можливості висказатись, щоб не грузити людину, яка про це ніколи не думала, я знову захопилась цією темою. 

Для мене спільна душа це коли ви відчуваєте один одного. Коли ви немов знаєте, що зараз відбувається в голові іншої людини і поділяєте це відчуття. Коли вам настільки комфортно і спокійно поруч, що ви можете розслабитись і довіритись. Це не любов, коли ви тяжієте і хочете до цієї людини. Ні, зовсім ні. Це те, коли ви пересікаєтесь у безмежному просторі з мільярда людей і можете зрозуміти один одного без слів. І якраз для мене відчувається такою людиною 1727.

Не знаю, як для нього. Проте мені так спокійно, дивно, приємно і безпечно, коли я можу лише одним поглядом показати на якусь деталь і мене зрозуміють. Звісно, що це не завжди відбувається на 1000%. Або можливо я плутаю це відчуття з чимось іншим. Але у більшості випадків я відчуваю схожість. Або ж Інь і Ян, що чудово доповнюють один одного. 

***

Хотілось би згадати одну книжку, яку читала дуже давно. І хотіла б дуже її перечитати проте не пам'ятаю ні назви, ні автора, і вже забуваю сюжет. Історія в тому, що головний герой помирає і стає душею. Душею, що потрапляє до Раю. І там за кількістю набраних балів за своє життя потрапляє або реінкарнацією на землю, або стає вищою душею і стає наставником. І от в першій частині він набирає недостатньо і потрапляє на землю в іншій подобі, проте зустрічає ті самі душі, ті самі завдання з цими душами і та сама ціль: виконати своє призначення душі на землі. А в іншій частині він відправляється у мандри вищим світом з достатньою кількістю набраних балів. Він там знаходить інші душі, подорожує в інші виміри попри правила з якоюсь місією (здається, щоб дізнатися більше про те, як працює світ душ). 

І там все настільки правдоподібно описано (хоча це фантастика), що я почала вірити у цю версію. Відсутність пекла (точніше пекло це і є Земля), можливість потрапити до Раю через 9 кіл, виконання на Землі завдань і за життя набиранням балів, а тоді верховний суд за цією кількістю балів. Звісно, що це звучить вже фантастично. Але наскільки це спрощує систему бачення світу і бажання творити лише добрі справи, щоб у тебе після смерті був ВИБІР. Вибір повертатись на Землю чи бути наставником. 

І от черга до спільної душі. Щойно описуючи я розумію, що існують люди із дуже схожими вподобаннями до моїх. Багато різних сфер перетинаються, багато однакових вподобань, але якими не є спільними душами. Просто схожі інтереси. І як же не заплутатись у цих любовних путах із серцевими парами та спільними душами. Це має бути одразу зв'язок чи може бути присутня ненависть? А чи треба взагалі визначати ці терміни і просто існувати? Обов'язково вішати ярлики? А для чого?

Чомусь згадався Ейнштейн, який намагався усе пояснити. Хоча я не велика прихильниця біографій і знаю все досить поверхнево. Проте знаю, що він намагався пояснити все на світі, дати визначення. Тому що після того йде розуміння. Уже можливість керування, дослідження, покращення. От хіба люди змогли б стрибати із парашутом, літати, серфити, плавити на кораблях якби вони не розуміли, як це працює? А банально гріти їжу вдома на плиті чи мікрохвильовці замість добування багаття? Та й ви певно зрозуміли б хід думок. Все для того, аби ставало краще та цікавіше. ДОСЛІДЖУВАТИ. ДОСЛІДЖУВАТИ. ДОСЛІДЖУВАТИ. 

Стосунки, певно, таким самим чином будуються. І мені так легко стало жити, коли я почала розуміти, як мій організм реагує на різні подразники. Що таке любов із наукової точки зору. Які етапи цією любові. І це все є у вільному доступі. Але от є важча штука, яку не довели поки що. Це душа. Чи взагалі вона існує. 

Колись, здається, я намагалась пояснити теорію одного вченого про три компоненти з чого складається людина: душа, природній інстинктинт, тіло. (який же жах..., не пам'ятаю авторів). І з цієї теорію можна довести чому комп'ютерні технології ніколи не стануть людиною. (Чи стануть?). Якщо комп'ютер постійно буде навчатись то це тіло, що здобуває природній інстинктинт (ДНК/пам'ять). І ця пам'ять може розвинутися на досить високий рівень. Розуміння якоїсь людини. Проте без присутності душі цей робот не стане людиною навіть з еволюцією у тисячі, мільйони років. У нього не з'являться емоції такі як любов, розпач, жалість, туга, радість, злість. Це неможливо без присутності душі. А ця душа є у людині, тваринах, рослинах і навіть мінералах. У всіх на різних рівнях, але вона є. 

Чудова нагода знову нагадати, що для чого намагатись пояснити любов різними доступними словами, коли можна просто відчувати. Але є момент. Якщо НЕ намагатись її пояснити... І я признаюсь комусь у любові. Та людина, якій я признаюсь зробить те саме... То в майбутньому можуть бути непорозуміння тому, що наші любові будуть не співпадати. Або ми називатимемо любов'ю різні речі. Це як фрукти. Я скажу, що хочу фрукт. Інша людина скаже, що хоче фрукт. Я матиму на увазі яблука. А інша людина банан. І коли проситимуть, нам даватимуть, ймовірніше всього, не те, що ми хочемо. І без пояснень та обгрунтувань у нас нічого не вийде. Тому це ще +1 причина чому нам варто розбиратись, розуміти, доносити та покращувати певну тему. Щоб ми могли створювати якісну, приємну комунікацію та рухатись далі.

***

Про любов я знаю наступне:

Перша стадія, яку називають закоханість має такий вигляд: бурхливі емоції, ідеалізація партнера, яскраві насичені моменти, все яскраво, все активно, все сильно, все чудово. Наші позитивні емоції підіймаються на високий рівень, а ті, які відповідають за прийняття рішень у стресових ситуацій знижуються. Немає стресу, немає депресії, немає проблем. Лише сильні емоції, що здатні поглинути тебе з головою.