Щось кінцево зламалось

У мені щось кінцево зламалось. 

Кінець жовтня. Майже як 2 роки не стало мого Батона. Нахлинають спогади, що крають та розривають душу. Вперше за довгий час я заплакала. Відчуття наче більша частина мого серця перетворилась у вічний камінь лишивши лише маленьку частинку, яка виконує життєнеобхідні цінності. І дуже схоже, що цей камінь поширюється захоплюючи дедалі більшу територію. І це відбувається легко, адже нічого йому не перечить. Вже немає любові, вже немає бажань, вже немає радості, цікавості, вже немає страху, осуду... Здається вже нічого не має. І це мало б лякати, але не страшно. 

Ми зібрались у товариша на новосіллі. Нарешті нам вдалось це зробити. Попри моє небажання та втому від усього я вирішила піти і твердила собі: будь активною, спілкуйся, все буде гаразд, просто підтримуй розмову. Власником є хлопець з яким ми навчались в університеті у паралельних групах. І з цією групою я спілкувалась більше ніж зі своєю. Були його ще друзі, знайомі, колеги. Деяких я знала бо теж були з його групи. Була моя подруга і мій новий знайомий до якого їздила дивитись фільми й обійматись. Назвемо його 5181. 

Він високий, дуже красивий із темним волоссям. І з того, що знаю, самостійний, роботящий, фінансово грамотний і розумний у багатьох напрямках. Має квартиру, машину.

І я не знала, як вони всі взагалі між собою налагодять стосунки, адже зовсім з різних компаній. Аби було все ок.

І так і було. Вони між собою спілкувались, веселились, пили. Спочатку у мене було бажання з ними спілкуватись та підтримувати, але бачу, що взагалі не конект... Ні з ким. Не хочу. Не моє. Не цікаво. Не перспективно. Не то. Не виходить. Чи то я не така. Чи вони. Чи ми всі. Але, схоже, що інші спілкувалися, а в мене не виходило то все-таки то я не така. Тому я просто в момент випала і заснула ненадовго на дивані укутана в теплий халат. 

Люди починали потрохи розходитись. Подруга поїхала, знайомі теж пішли. Лишився власник та його дівчина, його друг, 5181 і я. Домовились, що я поїду до 5181 додому, бо жив неподалік, а мені їхати 3 години. 

Мене вже вирубало знатно. Останні ночі ніяк не могла виспатись через повітряні тривоги. Хотілось впасти і просто не вставати вже ніколи. Чекала його... Я вже трохи придрімала на ньому поки він говорив із другом власника квартири. Нарешті ми пішли. На свій подив йти було супер важко. Просила зупинись кожні 5-10 хвилин. Якби я пила то скоріше б всього лягла б десь на траві і заснула. 

Прийшло до його сестри в квартиру. Вони ще довго говорили і мені здавалось, що я вмру, якщо не засну. Просто не сила терпітись втому що поширювалась на все тіло. Ще й невідоме місце... А в мене природньо заточно, що неможливо спати спокійним мирним сном у новому місці. Це небезпечно.

Його сестра вже пішла в іншу кімнату спати. Ми вдвох пішли до ванної, говорили, він допоміг помитись, лягли вже в ліжко, знову говорили. І я нарешті зрозуміла чому мені некомфортно. Він та інші вони не питають про твоє життя. Дуже рідко питаються про тебе, а більшу частину спілкуються або про себе, або про нейтральне. І начебто з контексту мало б бути зрозумілим, що зараз твоя черга розповідати історію і підтримувати її своєю оповіддю. Але виявляється мені стає супер некомфортно щось розповідати, коли у мене не питають та не цікавляться. 

І нехай, коли ми в компанії з багатьма людьми я вважаю окей, коли мені не приділяють значної уваги. Але коли я в невідомій квартирі, з людиною яку бачила 2 рази і в людини у квартирі, яку я ніколи не бачила то не знаю як себе вести. Що говорити, куди сідати, як себе вести. Встрягати у розмову? Чи просто зачекати поки у мене запитають та поцікавляться? Враховуючи, що я супер формальна людина то мені хоча б перший раз треба це все проговорити. Тому було супер некомфортно, особливо, коли 5181 не познайомив одразу. Ух... Я замахана, сонна, втомлена та ще й не знаю як себе вести. Хоч розчинаяйся у повітрі. Ще й коли мені припиняють приділяти якоїсь уваги то взагалі жах, паніка і стрес. 

Поки лежали то я знову згадала Батона розказуючи історію 5181. Потім пригостила його магнієм, щоб швидше заснув і було не розумно, коло вирішили потрахатись після магнія. Він заснув. Я довго змушувала себе змиритись з думкою, що тут безпечно і теж заснула. Десь серед ночі, після другого разу сексу знову лягли спати і я не витримала. В мене покотились очі відчувши, що я супер самотня у цьому житті. Не фізично, але морально – так. 

З батьками вже давно не спілкуюсь, як з близькими. З кращою подругою так, підтримка, розуміння, але соромно визнавати, що теж не відчуваю емоційної близькості. З 5181 тим паче, коли не відчуваю зацікавленості. Але від нього й не очікую нічого. Можливо, ми більше і не будемо взагалі бачитись. 

І приїхавши у моє місто, я знала невелику суму з накопичення, які відкладала, щоб погасити борг і у форі купила собі піцу з фантою і маленький батончик. Це максимально нерозумно. Знаю. Прийшовши додому з'їла під фільм і заснула. А прокинувшись я не відчула нічого. Лише розуміння, що мені треба зробити. Перелік задач, які потребують моєї уваги. Все. Я це зробила. І коли раніше це могло б викликати захоплення, що я молодець, зробила дебелу частку то не відчула нічого. Навіть читавши коментарі, бачучи вподобайки - 0 емоцій. 

Включила у навушниках свою колись улюблену музику і почала тренування. Але не доробивши до кінця і першого підходу я впала на ліжко і почала плакати. Крокодилячі сльози і соплі витікали з мене. Такого я ще давніше не пригадаю. Спробувавши розібратись в емоціях звідки це взялось мені не вдалось. Лише відчуття жахливої порожнечі та самотності. Медитації, згадки про маленьку дівчинку всереді мене нічого не допомагало. Начебто я перетворююсь у робота, що змирився із тим, що він скоро зникне і те, що він нікому не треба та не цікавий. Просто механічно виконувати свою роботу. 

З такими темпами мені не вдасться перервати спіраль, що повторюється.

***

Коли ми йшли з 5181 до його сестри то почалась така розмова про те, що я треную дітей, але заробляю з цього дуже мало. Я згодна з тим, що справа, яка подобається має приносити і задоволення і гроші. І цілком розумію та підтримую його слова, що створювати систему це необхідно та вигідно. Це був один із небагатьох моментів, коли він поцікавився у мене про моє життя. Було приємно. Проте це настільки різноманітна робота, що самому дуже важко і можливо я вигоріла. Я поділилась історією про те, що коли я починала то мені всі казали, що у мене не вийде. Але я продовжила тренування. Він же розповів про інтерв'ю, яке брали, здається, в Усіка. І Усік тоді сказав: "Є один чоловік (назвав його ім'я) який постійно казав мені, що в мене нічого не вийде. Ви знаєте його? - Ні." І насправді з цього речення можна взяти дуже велику мудрість. Так само, як про те, щоб оточувати себе людьми, які будуть тебе підтримувати.