По тебе ніхто не прийде

Коли я востаннє проводила ніч з чоловіком обговорюючи імпульсивність вчинків я дещо зрозуміла, що мене налякало. 

Якби це виявився манік чи була б серйозна загроза...то кому б я написала? Кому б я подзвонила? Хто б міг мені допомогти. Я зрозуміла, що такої людини немає. Немає того, хто зможе все кинути та використовуючи всі ресурси мені допомогти. Я можу розраховувати лише сама на себе. Батьки не допоможуть, мої так звані друзі не мають тих ресурсів чи бодай, можливо, сміливості, щоб захистити мене. Вони промочать, проігнорують, вибачаться та забудуть.

Власне щось подібне сталось одного разу в таборі цього року. Мені ж там подобався один хлопець молодший від мене. Ми з ним багато проводили спільного часу, розуміли один одного (принаймні так здавалось) і це було логічно, що буде симпатія. Але під кінець табору сталось дещо дуже неприємне з один із старшин, до яких ми належали також. Мене це вибило з колії. І пішла з табору в сторону лісу. Зупинятись - це прямий знак того, що тебе зіжруть комари. В навушниках також небезпечно, якщо якісь звірі. І я так гуляла протягом години. Моєї як такої відсутності ніхто і не помітив. 

Я зрозуміла, що я одна. Мені ніхто не допоможе. За мене ніхто не вступиться. Я просто сама. 

Але пізніше я розповіла ту неприємну історію, що сталась тому хлопцеві у надії отримати якийсь прояв ініціативи чи хоча б щоб поцікавилися, що можуть зробити. Але нічого не сталось. Врешті решт я сама поспілкувались із старшиною з яким стався конфлікт і, здається, все владнала. Але почуття того, що ніхто не готовий ризикувати своїм комфортом заради мене.... Або недостатність ресурсів чи влади. Це мене спантеличило і налякало. 

Адже якби я розповіла батькові то так само нічого б не сталось крім пустих слів. Тим паче слів у мою сторону, а не в старшини. Мій друг, можливо був надто байдужий або боязкий, щоб щось сказати. І ще одна людина, яка могла б щось зробити, але я не стала до неї чомусь звертатись. Проте можливо колись я розповім ту історією і дізнаюсь чи зробив би він щось з старшиною. 

Також є ще одна людина, яка вцілому могла би мені допомогти у будь-якій ситуації, але у нього зараз окреме життя, де мені місця немає. Проте я чомусь впевнена, що він міг ви і врятувати мене від маніяка чи ще чогось. Проте це було б за проханням, але без зацікавленості у безпеці надалі чи раніше. 

***

Можливо це підводить до думки, що варто таки створювати своє оточення з людей, що здатні дійсно повпливати на твоє життя. Не лише словами та вчинками. А й суттєвими діями. 

До таких людей відношу себе я. Якщо з моєю подругою щось станеться – я необдумуючи все кину та зроблю все можливе, щоб їй було легше та безпечніше. Без жодного роздуму. Те саме стосується і своїх учнів. Якщо вони звернуться по допомогу від якої залежитиме їхнє життя - я зроблю все можливе, аби їм стало краще та покращити їх стан. Це важливі мені люди. Кожен з них. Проте, я визнаю, що не для кожного готова всім пожертвувати. Невідомі, чужі люди. Я тонко відчуваю брехню, намахалово чи щось подібне. Тому мої відповіді можуть бути хаотичними. 

Проте... Варто оточувати себе впливовими людьми.