9 Розділ

    Світло. Шум. Холодне повітря. І десь зовсім поруч - знайомий голос.
- Джошуа?
Він різко вдихнув. Це була Лівій. Майбутнє прийняло його. Світ навколо світлішав і змінював форму. Лише кілька секунд тому вчений проходив через спіраль, а тепер стояв посеред величезного міста з блискучими хмарочосами. Повітря світило холодними синіми променями. Над головою кружляли дрони - металеві очі, що стежили за кожним рухом. Міллер встиг вловити ледь помітний рух позаду. Обернувся. Там стояла його коллега, Лівій Стоун. Та сама, яка разом із ними потрапила в спіраль. Вона теж помітила його. Їхні погляди зустрілися, і на мить місто перестало дихати.
- Джошуа! - Крикнула науковиця, але її голос загубився серед гулу дронів. Він кинувся до неї, обминаючи обширний хмарочос. Дрони помітили їх відразу. Заблищали металеві корпуси. Засвітилися червоні очі, відтворюючи кожен людський крок.
- Лівій! Втікай! - Вигукнув співробітник, схопивши її за руку. Вони бігли крізь вулиці майбутнього, де туди-сюди снували роботизовані машини. Металеві очі кружляли над ними. Це створювало поле, з якого неможливо було втекти просто так.
- Нам треба дістатися того тунелю! - Жінка кинула погляд на вузький промінь світла між двома будівлями. Вчені кинулися вперед, але ворожі конструкції вже оточували їх. Залізні кінцівкі кружляли в повітрі, стріляючи імпульсами енергії. Джошуа відбивався, як міг.
- Я не відпущу тебе! - Закричала Лівій. Стоун стрибнула вперед, проте один із дронів опинився попереду. Він випустив імпульс - крихітний і майже непомітний, однак смертельний. Вона не встигла ухилитися. Струмінь поцілив їй просто в плече. Лівій впала. Міллер зупинився й присів, але ворог уже відтягнув коллегу в світло. Він намагався схопити її руку. Металевий корпус проштовхнув науковицю в сторону.
- Ні! Лівій! - Голос Джошуа розірвав простір. Чоловік спостерігав, як машини відлітають з бездиханним жіночим тілом. Серце стискалося, але знало: лишатися на місці не можна. Лівій зробила все, щоб друг вижив. Її останній погляд - рішучий і безстрашний, запам'ятався назавжди. Вчений побіг далі. Тепер попаданець залишився один. Визнання того, що він єдиний хто вижив, стало для нього не тільки тягарем, а й ключем до перемоги.

    Раптом небо над ним стало ніби живим. Величезні екрани на будівлях одночасно загорілися яскравим світлом. З'явилося обличчя - бліде, з тонким та прямим носом. Холодні блакитні очі й біляве волосся. Творець.
- О, дивись, - промовив він, солодко розтягуючи слова. - Лише один вижив. І цей один - ти, Джошуа. Я так і знав, що ти вибереш логіку над страхом. Неймовірно. Ідеальний кандидат для... Експерименту нового рівня.
- Я не буду твоїм піддослідним. - Твердо відповів Джошуа. - Я не частина твоїх ігор.
- А ти думаєш, що є вибір? - Посмішка зникла. - Я обрав вас усіх. Я керую спіраллю. Ти або працюєш зі мною, або... - Маніпулятор нахилився до екранів, - зникаєш.
Чоловік відчув, як у грудях стисквється холод. Він уже бачив, на що здатна ця система. Лівій і Крістіна загинули, Генрі та Бен... Це не порожні слова. Науковець глибоко вдихнув. І тоді зрозумів, що є єдиний спосіб для перемоги. Не сила, а логіка.
- Ти говориш про вибір. Але сама спіраль керується правилами. А вони не знають страху. Тільки логіку.
Творець здивовано звів брову.
- Хм?
- Якщо я вкажу спіралі правильну точку, - Міллер показав рукою на холодне місто. - Вона рухатиметься не за твоїми бажаннями, а за фактом. Момент запуску спіралі. Місце, де ти сам створив це все.
Психопат посміхнувся ще ширше.
- І ти думаєш, що це тебе врятує?
- Я не думаю. Я знаю.

Вчений закрив очі. Згадав піраміду, кімнату з предметами й загадку сфінкса. Поєднав усі енергетичні точки: піраміда, атом, майбутнє ШІ. І назвав:
- Момент запуску. Початок спіралі.
Повітря навколо нього почало тремтіти. Світло з екранів розсипалося на лінії, числа й імпульси. Обличчя Творця на мить промайнуло на хмарочосах і зникло. Джошуа відчув, як опора під ногами зникає. Місто, небо й дрони - усе перетворилося на розмитий потік. А потім чоловік впав. Але не вбік, а крізь час. Настала цілковита тиша. Нейробіолог прокинувся у своїй лабораторії. Розкрита посилка лежала перед ним. Ніхто не приходив. Ніхто не чекав. Все було так, ніби нічого й не трапилося. Але Міллер знав: він вижив. Він єдиний, хто знає правду про спіраль і творця. Джошуа підвівся, подивився на полиці. І усміхнувся самому собі.

Спіраль ніколи не була про час. Вона була про вибір - і про те, що робить людину людиною, коли їй дозволяють стати богом. Ця гра на виживання перевіряла не розум, а межу. І Джошуа вижив, бо не переступив її.