8 Розділ

    Джошуа прийшов до тями від кам'яного холоду. Він лежав на спині. Над ним нависла темрява, неймовірно щільна та густа. Коли чоловік поворухнувся, пальці торкнулися шорсткого каменю.
- Генрі? - Його голос прозвучав глухо у вузьких проходах. Поруч хтось застогнав.
- Я тут... - Коллега підвівся, важко дихаючи. - Це... Це не Хіросіма.
Вчений сів. У повітрі пахло пилом і старовиною. Коли очі трохи звикли до темряви, він побачив перед собою кам'яний коридор. Стіни в ньому сходилися під кутом, утворюючи правильну геометрію.
- Це... Піраміда. - Тихо сказав Міллер. Слово зависло між ними, наче саме боялося звучати. Тут не було жодних дверей або написів. Лише повторюваний візерунок блоків, складених з неможливою точністю. Темний коридор вів униз, а потім різко завертав вправо. Вони поволі піднялися й пішли.
- Це щось схоже на лабіринт. - Прошепотів Генрі.
- Чудово. Ще одна загадка й потенційна небезпека. Якраз те, чого нам бракувало. - Саркастично додав Джошуа. За кілька поворотів, друзі помітили перші знаки на стіні. Це не було схоже на ієрогліфи. Тонкі лінії, закручені у знайому форму. Спіраль виглядала не ідеальною, ніби накресленою поспіхом. Вона повторювалася знову й знову, але іноді переривалася стрілкою, що так нагадувала годинникову.
- Це не стародавнє. - Зауважив Генрі,  торкнувшись долонею знака. - Це... Щось інше.
- Його. - Виправив співробітник. - Творця.
Знаки вели далі. Чим глибше дослідники йшли, тим частіше з'являлися позначки. Здавалося б, хтось спеціально залишив тут маршрут. Нарешті коридор обірвався і відкрив простір, що не вписувався в жодну логіку піраміди. Кімната була абсолютно круглою. Посередині - кам'яна платформа, а навколо неї... Хаос часу. Там стояли полиці. Не кам'яні, а металеві. Міллер завмер, не вірячи власним очам. Радіоприймач. Модель атома. Старий процесор. Смартфон з тріснутим екраном. Металеве око. Піщаний годинник, у якому пісок підіймався вгору.

- Це неможливо! - Логіка Генрі відмовлялася це сприймати всерйоз. - Це ж різні епохи! 
- Саме так.
Коли вони зробили крок уперед, кімната ледь здригнулася. Вона немов відгукнулася на їхній рух. Камінь під ногами почав повільно розходитись, утворюючи коло. З піску почало щось підійматись. Спершу лапи. Потім масивний тулуб. Нарешті - кам'яна голова, що відливала полум'ям. Сфінкс відкрив очі. Його погляд світився неприродним блакитним світлом.
- Ви увійшли туди, де питання важдивіше за відповідь. - Пройшовся луною голос по всій кімнаті. - Відгадайте загадку. Або засніть тут навіки.
Гра почалася.

- Яку ще загадку? - Від несподіванки Джошуа оторопів.
- Чотири речі. Чотири події. - Знову пролунав голос. - Назвіть день, коли енергія перевищить пам'ять. Назвіть його - і підете далі.
Генрі невпевнено підійшов ближче.
- Це... - він нервово ковтнув. - Це майбутнє. Очевидно, захоплення ШІ. Вони ж тут не просто так. - Науковець окинув квапливим поглядом предмети. - Атом, процесор, телефон. Це все веде до одного.
- Генрі, почекай. - Спробував зупинити його товариш. - Це не про що. Це про коли.
- Часу немає! - Зірвався той. - Він грається з нами!
Тварина повільно підвела голову.
- Назви. День. Місяць. Рік.
Вчений заплющив очі, немов покладався тільки на удачу.
- Двадцять... - Пробелькотів чоловік. - Двадцять п'яте червня. Дві тисячі... двадцять сьомого.
Слова впали в тишу. Нічого не сталося одразу. Міллер видихнув.
- Неправильно. - Спокійно сказав сфінкс. Підлога розійшлася під ногами Генрі. Лише короткий подих - і простір зімкнувся. Бідолаха з криком зник. Джошуа залишився сам. Його серце шалено калатало в грудях.
- Це не просто події. - Пробурмотів радше сам до себе, аніж до божества. - Це місця витоку.
Потім торкнувся уламку, пов'язаного з Хіросімою.
- Вони не показують еволюцію. Вони показують піки. Тобто, моменти, коли енергія змінює напрямок часу.
Сфінкс не перебивав.
- Захоплення ШІ... - Міллер глянув на смартфон. - Це не один день. Це цілий процес. Але є момент, коли система перестала бути інструментом.
Він згадав слова божевільного вченого. Симуляція. Спостереження. Відбір.
- День, коли людина вперше офіційно визнає, що більше не контролює свої рішення. 19 листопада 2041 року. День першого автономного глобального рішення ШІ.
Тиша затягнулася. Простір здригнувся. Тварина задоволено кивнула своєю громіздкою головою.
- Ти дивишся не на страх. Ти дивишся на структуру. Тому проходь.
Кімната почала розсипатися на світлові фрагменти. Предмети втрачали форму й перетворювалися на лінії, числа та імпульси. Джошуа знову відчув, як під ногами зникає опора. Останнє, що дослідник побачив - це пірамідні стіни, які складалися у спіраль.