5 Розділ

    Минуло кілька тижнів. Вчені навчилися прокидатися від найменшого шуму. Навчилися відрізняти крики людей від звуків, які видають породження. Навчилися не дивитися довго на руїни, бо тоді вони починали здаватися живими. Лівій стала частиною табору швидше, ніж Джошуа. Її слухали. Її рішення ухвалювали. Вона допомагала укріплювати захист та рахувала зони ризику. Міллер же більше слухав і запам'ятовував. Того дня їх підняли ще до світанку.
- Збирайтесь. - Наказав ватажок тоном, який не терпить заперечень. - Сьогодні не монстри.
Це прозвучало гірше. Вцілілі йшли міськими вулицями. Люди тримкли дистанцію й були неабияк озброєні. Повітря здавалося напруженим, як перед грозою.
- Є вільна ділянка. - Пояснив командир дорогою. - Стара промислова зона. Там менше радіації. Монстри туди майже не лізуть.
- Чому вона досі вільна? - Поцікавилася Лівій. Чоловік криво усміхнувся.
- Бо за неї вже б'ються.
Коли вони вийшли на відкритий простір, то стало видно інший загін. Ці виживальці були такі самі: втомлені, налякані й рішучі. Між двома таборами виднілася порожня смуга землі - межа, яку хтось накреслив навмисно.
- Працюємо без зайвого шуму. - Сказав капітан. - Вони не вороги. Але й відступати нікуди.

Бій почався різко, проте очікувано. Крики, бій, удари та гупання. Джошуа діяв майже автоматично, не думав, лише реагував. Світ перед очима звузився до рухів і звуків. І тоді він побачив її.
- Ні... - Вирвалося з вуст вченого.
Крістіна. Науковиця перебувала по той бік. Озброєна, жива. Її погляд ковзнув по натовпу, і  на мить спинився на коллезі. Блакитні очі розширилися.
- Джошуа?! - Крикнула вона. Поруч із нею з'явився Генрі. Удар співробітника зупинився в повітрі.
- Лівій! - Закричав чоловік. - Це вони! Наші!
Лівій обернулася, і на її обличчі промайнув шок, який просто неможливо приховати. Битва почала розпадатися. Учасники кричали, не розуміючи, що відбувається. Хтось опустив зброю, а хтось навпаки стискав її міцніше. Два гурти, дві групи вцілілих опинилися по різні боки лінії. Джошуа дивився на Крістіну і Генрі й усвідомлював страшну річ. Спіраль не просто кидала їх у жахи. Вона змушувала робити вибір. Голова табору різко повернувся до Лівій.

- Ти знала? Що там твої люди?
- Вони не мої. - Відповіла жінка. - Вони такі самі, як і ми. Виживші.
- Це не змінює нічого. - Відрізав він. - Нам потрібна та зона.
- І їм теж. Але бій за неї - безглуздий.
Командир зробив крок ближче, до неї.
- Ти забула, де ми живемо? Монстри тиснуть з кожного боку. Наш прихисток тріщить по швах.
- Я знаю, - відповіла науковиця. - Саме тому не можна воювати з людьми. Це послаблює обох.
- А що ти пропонуєш? - В його голосі з'явилася лють. - Поділити? Домовитися?
- Так. Об'єднати ресурси. Розширити периметр. Потвори - спільна загроза.
Навколо запала тиша. В цих словах був сенс, що змушувало замислитися.

- Ти говориш як людина, якій є куди повертатися. А в нас тільки це.
- Ні. - Відрізала Лівій. - Ви воюєте не за територію. Ви воюєте зі страхом.
Це було помилкою.
- Досить. - Холодно сказав ватажок. - Ти тут гість. І починаєш підривати порядок.
- Якщо порядок вимагає вбивати тих, хто вижив, то він не вартий існування.

Джошуа зробив крок до неї.
- Лівій...
- Забирайтеся. - Повторив виживалець. - І більше сюди не повертайтесь.
У таборі стало тихо. Занадто тихо для місця, де ще кілька хвилин тому всі билися за виживання. Люди дивилися на Лівій по-різному. Хтось з осудом, а хтось із сумнівом, але ніхто не заперечив. Вчена не стала підвищувати голос.
- Ви робите помилку.
- Можливо. Проте вона моя.
Міллер підійшов ближче.
- Ми йдемо разом.
З натовпу вийшла Крістіна.
- І ми теж.
Генрі став поруч із нею.
- Якщо вибір - убивати людей за клапоть землі, то це не правильно.
- Ви не виживите. - Зітхнув Акіо.
- Можливо, - сказала Лівій. - Та ми принаймині не станемо частиною цього.
І саме в цей момент пролунало тихе:
- Зачекайте.
З тіні вийшов чоловік у пошматованому білому халаті. Божевільний. Його руки тремтіли, але погляд був зосереджений.
- Я йду з вами, - промовив він. - Тут мене ніхто не слухає. А ви... Ви знаєте, як воно насправді.
Ватажок фиркнув.
- Ще й його забираєте. Просто супер. Забирайте. Менше проблем.
Учений навіть не обернувся.
- Проблема не в мені. Проблема в тому, що ви плутаєте виживання з реальністю.
Вони рушили. Четверо людей, і один, кого вважали несповна розуму. Руїни ковтали їх поступово, а табори зникли вдалині.
- Тепер ми знову разом. - Тихо зауважила Крістіна.
- Не зовсім, - відповіла Лівій. - Тепер ми ще й двічі втікачі.
Старець ішов поруч, креслячи щось пальцем у повітрі.
- П'ять суб'єктів, - бурмотів собі під ніс. - Симуляція любить парні числа. Наприклад, шестірки або вісімки.
Генрі недовірливо подивився на нього.
- Ви точно знаєте, куди ми йдемо?
Безумець усміхнувся.
- Я - ні. Але спіраль - так.