1 Розділ

    Він одразу зрозумів, що з цією посилкою щось не так. Не тому, що вона мала дивний вигляд - навпаки, вона здавалася надто звичайною. Це була картонна коробка середніх розмірів, без жодних маркувань. Жодного штрих-коду. Жодної адреси. Просто стояла на металевому столі в приймальні, ніби була тут завжди. Джошуа навіть не чув, як її принесли. Це виглядало дивно, бо непомітити таке просто неможливо. Посилки сюди приходили вкрай рідко.
- Ти впевнений, що її не сканували? - Спитав науковець, незводячи з неї погляду.
Бен знизав плечима.
- У системі нічого. Камери зафіксували перешкоди - і все.
Він підійшов ближче. На кришці чорним маркером був напис. Чіткий і рівний, ніби виструнчений.

"Відкрий мене!"

Його кольнуло всередині дивне відчуття. Не страх, а радше дежавю. Немов Дшоуа Міллер вже колись бачив ці літери. Може, у сні? А може в думці, яку не встиг усвідомити?
- Вона звідкись мала прибути. - Серйозно сказала Лівій. - Такі речі не з'являються просто так.
- Саме тому ми й повинні її відкрити. - Промовив Бен. Джошуа добре знав цей тон. Він означав: "Я вже прийняв рішення. Це не обговорюється."
- Який протокол? - Запитав Генрі Ешкрофт.
- Все чисто, - повідомив співробітник. - Радіація - нуль. Хімія - нуль. Температура також в нормі.
Чоловік нахилився й провів рукою над коробкою, майже не торкаючись її поверхні. Повітря над нею здавалося густішим. Наче воно чинило опір.
- Вона тепла, - несподівано зауважила Крістіна й забрала руку. - Ви відчули?
Джошуа відчув. Просто не хотів говорити про це вголос.

Відкрий мене.

Міллер не чув голосу. Він знав, що цей голос є.
- Добре, - наказав Генрі. - Відкриваємо. Але разом.
Кришка піддалася надто легко. Всередині... Нічого не було. Коробка здавалася глибокою. Набагато глибшою, ніж їй дозволяв розмір. Світло ламп не діставало дна й губилося на краях картону.
- Це якась оптична ілюзія. - Пробурмотів Бен. Його голос ледь тремтів. І тоді повітря змінилося. З'явився металевий запах, горілий, як після удару блискавки. Прилади в лабораторії почали блимати. Екрани миготіли хаотичними символами. Науковці відчули гул. Не в кімнаті, а в голові.
- Бене! Закрий її! - Крикнув Генрі Ешкрофт, але сам зрозумів, що вже запізно. Темрява з коробки розширилась. Не вибухнула, а розгорнулась, захоплюючи собою весь простір. Підлога хитнулася. Стіни віддалилися. Джошуа бачив, як Лівій силкується втриматися за край стола. Як відкриває рот Крістіна, проте не може закричати. Як Бен робить крок назад і зникає з поля зору, немов його стерли. Світ склався всередину себе. Останньою думкою науковця було:

Ми не мали її відкривати.

А потім зникло світло. І лабораторія. І час.