Розділ 5. Нексус

Хоут розплющив очі в білій кімнаті: все навкруги було білим, він лежав у білому ліжку, одягнутий в білу одежу і накритий білою ковдрою. Це був Вузол Відновлення. Будівля була одним великим дроїдом, в середині якого були кімнати, де лікувались люди. Кожна кімната була обладнана сенсорами, датчиками, які збирали данні, обробляли їх і потом завдяки аналізу лікували хворих. Усі данні обробляв один величезний комп’ютер, чи краще сказати «організм», який називали Нексус. Нексус був і серцем і мозком і самим Вузлом Відновлення, хоча тут було багато дроїдів-асистентів, вони були лише допоміжним механізмом, який використовувала будівля, були її пішаками.

Голова тріщить, ребра болять, але Хоута це не хвилює – він бачить у дверях Мію. Дівчина відходить, пропускаючи дроїда-медика. Дроїд з великим екраном сигналізує до Хоута, зображення і текст скачуть, але Хоут думає лише про кохану. Ідіотська прогулянка могла залишити його життя, його натовкли довбані діти і його дружина залишилась би сама і сама б виховувала дитину… Ці думки лякали, бо отримати по довбешці майже в центрі самої Смуги було дуже дивно. Це місто ставало небезпечним усюди. Хоут згадав «війни секторів» з десяток років тому. Тоді робився жах: вбивства, вибухи, перестрілки, викрадення людей. Хоуту довелось тоді обороняти рідний дім, тоді він і познайомився з Мією – це було єдиним хорошим моментом з того періоду його життя. Якби уряд не придушив заворушення, певне, частину Смуги просто би знищили.

Мія підійшла до нього ближче і взяла його за руку. Дурні думки зникли, Хоут відчув полегшення, як кожен раз, коли вона була поруч. Дроїд виїхав з палати, не отримавши уваги від Хоута. Мія обійняла коханого і вони просто мовчали. За мить в палату зайшло двоє людей- юнак-медик та якась жінка. Хлопець сказав кілька слів про необхідність зберігати спокій, не перевантажувати себе, сказав про пігулки і пішов собі.

Хоут пропустив усі слова повз вуха, він бачив, що жінка спостерігає за ним. Її чорний костюм, окуляри і урядова емблема, стріла і золотий замок на ній, одразу видав в ній держслужбовицю. Їх погляди зійшлись, жінка підійшла ближче і представилась:
- Офіцере Хоут, мене звати Гура, я представниця Сенату Смуги. Мене направили до вас з пропозицією.
- Пропозицією? Я не розумію, чим можу допомогти, - Хоут збентежився, - що я можу запропонувати сенату?
Гура дістала міні-проектор з кишені і увімкнула зображення. Серед вулиць Сектору 67, де тепер жили Хоут і Мія, стояли сотні людей, щось тримали в руках, щось кричали – це був мітинг. Службовиця пояснила:
- Люди хочуть справедливості. Ви – офіцер, ви – ветеран, ви – герой. А хто були ті нападники? Просто брудні блідолиці, вибачаюсь, шмаркачі. Ми знайшли їх, вони вже покарані, без всякого суду, за законом Смуги.

Хоут знав, дітлахів приговорили до смерті десь в віддаленому районі смуги, в бідному районі, де таких бідолаг були тисячі. Йому навіть стало трохи їх шкода, але такі закони. Хоут запитав:
- Чим, все-таки, я можу бути корисним для Сенату?
- Ми пропонуємо Вам місце у Сенаті, – спокійно відповіла Гура, - Ви зможете представити інтереси свого сектору. Нехай люди бачать, що Ви один із них і Ви разом з ними. Вони вийшли з протестами за Вас, а ви підете у Сенат за них. Вибачте, я не маю багато часу, Ви маєте кілька днів, щоб подумати.

Жінка поклонилась і вийшла з палати, залишивши за собою тишу. Хоут з Мією переглянулись, і продовжили мовчати. Мія знову нахилилась до нього і міцно обійняла. Сльози потекли з її очей, вона так і стояли притулившись до коханого. Вона боялась його втратити. Хоут все ще мовчав. Він думав про пропозицію, думав про Мію, думав про їх ще не народжену дитину. Він промовив лише:
- Я піду в Сенат.