Розділ 4. Невільник

Сьогодні має бути багато справ. Сьогодні їх чекає місія. Спуск на супутник. Хоут ще трішки поспить і відчинить капсулу… капсулу…

Чоловік різко розплющив очі і підскочив на ноги. Кілька секунд він аналізував, що відбулось. Він стояв серед кімнати з каменю. На стінах були різьблення: якісь значки, малюнки, якісь істоти, люди. Де він? Жовте світло зі стелі освітлювало приміщення з ніші у стелі . В невеликій кімнаті було вогко. Хоут присів у кутку. Це все було дуже весело. Бо він не бачив дверей. Тут не було сраних дверей. Він, здається, сходив з розуму.Він не розумів скільки часу пройшло. Він сидів і думав. Бляха, скільки всього сталось. Супутник, смерть Гібі, втеча, троща, тварина, людина, тепер він в печері. Може це все плід його уяви? Може це довбаний сон і він досі в капсулі? Може йому щось вкололи? А якшо це правда? Він виживе і всім розкаже. Йому ж таку премію дадуть... Він ж буде цей, першопроходець. Якщо він виживе… А ще потрібно знайти корабель. А тут навіть нема дверей…

Тишу перервав гуркіт. Частина стіни рухалась. Схоже на приховані двері. Що ж, хитро-хитро… Хоут підвівся. Він не готовий прийняти свою участь - він буде битись, навіть з голими руками. В двері зайшов двоє чоловіків. Вони були світлошкірі. Не так бліднуваті, як кочівники півночі, але порівняно з ним вони були світлошкірі. Правду кажучи, порівняно з Хоутом, багато хто був би світлошкірим. Бажання битись відпало майже в ту ж мить, як чоловіки зайшли. На пілота наставили щось схоже на палицю, кінець якої світився синім полумʼям. Синя куля ніби потріскувала, ставала то більшою, то меншою, ніби бульбашка, з якої відлітали блакитні іскорки. Що це за хрінь виясняти бажання не було.

До Хоута підійшов чоловік без зброї. В нього було довге чорне волосся, великий ніс з горбинкою та чорні очі, які двивлялись в Хоута так, ніби пропалювали його наскрізь. Цей погляд було важко витримати, але пілот дивився у бездонні чорні очі і навіть не зморгнув. У чоловіка були морщини під очима. Здавалось, ці двоє були родичами. Можливо, батько та син. Їхні дивоглядки тривали ще кілька митей і враз чоловік ляснув Хоута по оголеній частині ноги, там де скафандр був розірваний. Пілот не встиг навіть зреагували, лиш побачив що на нозі тепер блищить металевий кругляшок. Враз Хоут здригнувся - його ногу ніби прошило сотнями голок. Він інстинктивно потягнувся зняти цю хрінь з ноги, але синя сфера була вже в нього прямо перед носом. Жартувати з ним тут ніхто не буде. Від маленької приблуди на нозі тягнувся тоненький провід, схожий на нитку. В руці у старшого чоловіка опинилась металева брила. Це було схоже на ідеально відполірований камінь, лиш з якогось металу. Схоже, там були якісь кнопки чи щось схоже, бо його наглядач щось постійно тис і рухав. Чоловіки почали говорити між собою. Хоут не розумів цієї мови. Але він розумів одне - він на планеті де є люди, в яких також є технології, мова. Роздуми Хоута перервал голос:
- Хто ти?
Пілот здригнувся, його очі розкрились від подиву. Наглядач знав - його розуміють. Він продовжив:
- Хто ти? Навіщо ти тут? Де твої люди?
Хоут був спантеличений. Він не міг почати говорити. Він не знав, що сказати, але блакитна сфера знов опинилась біля його очей. Вона була так близько, що було боляче на неї дивитись.
- Я Хоут. Ми розвідники... ми дослідники... Ми шукали чи є десь життя. Але я тут сам... Я...
Чоловік обернувся і мовив до молодшого лише:
- Це дуже погано.
Хоут знов здригнувся. Сотні голок сховались назад у пласку шайбочку, яка впала на землю. Вартові забрали своє приладдя і вийшли. За секунду стіна стала знову суцільною.

***

Хоут чекав, наче хищий звір чекаю свою здобич. Він знав де були двері. Він знав, що вони прийдуть ще. Він чекав лише найменшого шурхотіння. Може на цей раз він спробує їх застати зненацька. Пройшли години, Хоут сперся на стіну і лиш на мить стулив очі. Він розплющив їх і побачив перед собою свого допитувача. Стіна біля нього була суцільною. З іншого боку кімнати світило світло. Тепер двері знаходились там. Це все зводило з глузду. Хоут лиш прийшов в себе, як на його шиї опинилась шайба. За мить його прокололи сотні голок. Чоловік закричав, це було набагато неприємніше ніж в попередній раз. Він схопився за шию, але кремезна рука вартового схопила його зап'ястя:

- Краще тобі не робити дурниць, - холодний низький голос вартового повернув його до рівноваги.
- Випустіть мене, я нічого не зробив!
- Ми випустимо, ми нікого не кривдимо. Тільки ти маєш пройти очищення.

В кімнату зайшов хлопчик, зовсім дитина, він тримав в руках деревʼяну миску і продовгувату ємність. Він пролепетав щось і поставив усе, куди показав вартовий. Він розгублено подивився на Хоута кілька секунд і вибіг з кімнати. Вартовий мовив:
- Це їжа і вода. Будь готовий.
- До чого го..?
Нестерпний біль знов розірвав шию. Та срані ж ваші голки. Хоут так стиснув зуби від болю, що, здавалось, зараз лусне череп, в очах потемніло. Він прийшов до себе і кімната вже знову била зачинена. Він був дуже голодний і спраглий. Воду він випив не роздумуючи. Щодо їжі у нього були сумніви, але якби його хотіли вбити - це давно б зробили. В тарілці лежало три округлі штуки. Що це таке він не чоловік не знав. Пиріжок, пудинг, чи ще якась хрінь. Він спробував, відкусивши трохи і проковтнув одразу цілий шматок. Це було щось їстівне і ситне, це радувало. Хоут миттю проковтнув решту їжі. Він не знав що його чекало. Йому вже було все одно. Він пішов в куток, сів і почав чекати.

Хоут помітив як туман почав заповнювати підлогу кімнаті. Він почав підійматись вище. Він був густий, наче це піна, наче це густа шерсть. Може це і був його кінець? Туман підіймався вище і вище. Хоут піднявся, але туман підходив вже по самісінькі груди. Хоут набрав повітря. Чи це допоможе? Хто зна. Спробувати не завадить. Коли очі закрило білим туманом Хоут вже тримав затамував подих. Він стояв і рахував в себе в голові «один, два, три»… вже було «сто сорок сім». Він рахував зашвидко, але це ніяк йому не допомогло. Він потерпів іще трохи, але більше не міг. Хоут жадібно вдихав повітря. Він відчував як туман торкається його, яким солодким стає присмак у роті. Здавалось, нічого страшного не сталось. Туман став розвиднюватись. Хоут вже бачив обриси стін, хоча хвилину назад все було суцільно білим і густим.