Народження

Ліора різко відкинула голову назад, губи її розкрилися в німому стогоні, в руки здавили кам'яну поверхню, ніби дівчина намагалася триматися за щось реальне, але сама реальність навколо змінювалася.  

Гарет кинувся до неї, але невидима сила відштовхнула чоловіка назад. Він застиг, розширеними очима спостерігаючи, як фігури в білому — не люди, не тіні, а щось більше — безшумно вийшли з глибини печери.  

Постаті рухалися плавно, ніби не торкалися землі. Облич їх не було видно — лише бліде сяйво, що виходило з-під каптурів.  

— Ліора! — вигукнув Гарет, намагаючись пробитися крізь бар’єр, що постав між ними.  

Селеста схопила його за руку.  

— Це їхній ритуал… Вони знають, що роблять.

Ремі мовчав, але його очі блищали — у них поєднувалась суміш страху та зачарованості.  

Фігури утворили навколо Ліори і Джерела коло, їхні голоси, ніжні, як подих вітру, сплелися в єдиний хоровий спів. Це була мова, що лунала не в повітрі, а в крові, у самій сутності світу. Вона пронизувала все — каміння, воду, тіло.  

Ліора важко дихала. Її живіт світився зсередини — не природним світлом, а тим самим сяйвом, що виходило від істот. Пальці дівчини судомно вчепилися в камінь, але болю більше не було. Тільки відчуття, що її тіло — лише провідник чогось більшого.  

Гарет, Ремі та Селеста опустилися на коліна, не в змозі чинити опір силі, що заповнила печеру.  

— Чуєш?.. — прошепотів Ремі.  

— Вони співають не просто для неї, — відповіла Селеста. — Вони співають для нас усіх.  

Гарет стиснув кулаки. Він мав бути поруч з Ліорою, захистити її, але… вже відчував, що захист тут зайвий.  

Рідина в Джерелі закрутилася у вихор, що віддзеркалював ритм пісні істот у білому. Світло вихоплювало їхні обличчя — старі, як світ, позбавлені людської подоби, але наповнені глибоким знанням.  

Ліора вигнулася ще раз, і світло, що йшло з її тіла, спалахнуло яскравіше.  Дівчина вигнулася, розкриваючи вуста у беззвучному крику. Щось невидиме пройшло крізь неї — не біль, не страх, а сила. Древня. Незупинна.  

І тоді з її обіймів випромінились два пульсуючі силуети. Два дитячі тіла, що ніби народжувалися не лише з її лона, а й з самого Джерела.  

Перша дівчинка — золотоволоса, з теплою, рум'яною шкірою. Людське дитя. Друга — темноволоса, очі її відкрилися одразу, відбиваючи світло печери. Очі, що світилися, як у нічної хижачки. Вампірка.  

Фігури в білому завершили спів і відступили, ніби їхня роль була виконана.  

***  
Гарет, Селеста та Ремі нарешті змогли підбігти до Ліори. Дівчина сиділа біля джерела, тримаючи на руках своїх дітей. Її очі блищали — не тільки від втоми, а й від чогось незбагненного.  

— Ліора… — прошепотів Гарет, схиляючись перед нею. Чоловік тремтів, його руки невпевнено простяглися до немовлят. — Це...  

Він придивився. І всі завмерли.  

— Вона людина… — ошелешено прошепотіла Селеста, торкаючись пальчика золотоволосої дівчинки.  

— А вона… — Ремі глянув на другу дівчинку, і його губи сіпнулися в нервовій усмішці. — Вампірка.  

Настала тиша. Потрясіння, нерозуміння, страх перед тим, що це означало.  

Ремі схрестив руки на грудях і гмикнув:  

— Можливо, я здамся передбачуваним і примітивним, але… чим годувати цих дітей?  

Ліора і Селеста одночасно кинули на нього спопеляючі погляди.  

— Ну серйозно! Це ж не жарт! — Ремі знизав плечима. — Одна їстиме хліб і мед, а друга — кров?  

Гарет мовчав. Але раптом його погляд змінився, він згадав і промовив уголос:  

— "Рука смертного із кров’ю Древніх та оберненого з тією самою кров’ю мають торкнутися одночасно символу…"  

Його голос затих. Вони всі знали ці слова. Вони колись читали їх разом.  

Гарет повільно підняв погляд на Ліору, на немовлят.  

— Це… відповідь?  

Їх охопило розуміння. Це був ключ. Вони не знали ще, як саме, але кров і зв'язок між смертним та оберненим, між людською дитиною і вампірською, мали значення. 

Але як?  

Печера, як і раніше, зберігала свою таємницю…