План визволення

Затемнена кімната наповнилася тріском полум'я у каміні. Тепло від вогню кидало м'які відблиски на стіни, а тіні повільно тремтіли, наче відлуння недавніх потрясінь.  

Селеста втомлено зітхнула, сперлася на плече Ремі і прикрила очі. Її довге темне волосся спало хвилями на його руку, а легкий, нервовий сміх вирвався з губ.  

— Я гадала, що це саме ти з дня на день когось вип'єш до краю, бо тобі набриднуть зайці, — промовила жінка, намагаючись приховати власне напруження.  

Ремі зиркнув на неї з іронічною посмішкою, витягнувши ноги вперед і схрестивши руки на грудях.  

— Якщо я і піду полювати на людей, то точно робитиму це сам по собі, не прислужуючи ніяким панам, — його голос звучав спокійно, але в глибині очей горів знайомий непокірний вогонь.  

Гарет, який досі стояв осторонь, ніжно притискав Ліору до себе. Дівчина була мовчазною, але її пальці стисли його плащ, ніби намагаючись втримати рівновагу в новій реальності.  

Селеста раптом підняла голову і подивилася на Гарета. 

— Скільки? Скільки часу минуло?  

Гарет коротко зітхнув і відповів:  

— З вересня.  

Селеста звела брови, почала рахувати на пальцях, і через мить тихо пробурмотіла:  

— Близько шести місяців… Не знаю, скільки триває вагітність вампірки, але якщо орієнтуватися на людей, то час у нас ще є…  

Вона обережно глянула на Ліору, але та не подала жодного знаку, що слухає. Її очі були десь далеко, за межами цього моменту, повні невидимих відповідей, які ще не мали слів.  

Селеста раптом різко випросталася, немов щось зблиснуло в її думках, і глянула на Ремі.  

— Ремі, як тобі ідея піти визволяти нашого дурненького товариша?  

Очі Ремі спалахнули зацікавленням, а на губах з’явилася хижа усмішка.  

— Заодно перекусимо парою тих прислужників, про яких казав Гарет, — він ліниво потягнувся, а потім додав з легкою насмішкою: — Якщо ти права, то голод від мене відчепиться на якийсь час.  

Вогонь у каміні потріскував, ніби відчуваючи, що ніч тільки починається.

Гарет стояв, притискаючи Ліору до грудей. Її дихання було важким, змарнілі пальці судомно стискали його рукав. Дівчина намагалася триматися, але біль, що розливався тілом, ставав нестерпним. Гарет гладив її волосся, ховаючи занепокоєність за звичною маскою стриманості.  

Селеста, схрестивши руки, уважно вдивлялася в його обличчя.  

— Ти ж розумієш, що треба діяти, поки ще є шанс, так? — нарешті промовила жінка.  

Гарет мовчки кивнув.  

Ремі, спершись на стіну, спокійно стежив за ними, погладжуючи руків’я кинджала.  

— Якщо Раель повів Лукаса і Еліс із собою, то логічно, що він повернувся туди, де вперше нас знайшов, — сказав Гарет. — Замок Еріхана. Іншого місця, де він почувався б у безпеці, просто не існує.  

Селеста кивнула.  

— Як туди дістатися?  

— Старими переходами. Вхід у підземні ходи є за покинутою капличкою. Вони ведуть у самісіньке серце замку. Будьте обережні—там можуть бути ті, кого Еріхан залишив після себе. І Раель, певно, вже очікує, що ви прийдете.  

Ремі насмішкувато посміхнувся:  

— Тим краще. Я давно хотів розім’ятися. І, можливо, знайду щось більш смачне, ніж зайці.  

Гарет пронизав чоловіка поглядом, але промовчав.  

Селеста, готова рушати, підійшла ближче до нього.  

— Гарет, ми повернемося. Ми не залишимо тебе з цим наодинці.  

Він перевів погляд на Ліору. Діачина намагалася підвести очі на Селесту, але сил ледь вистачало, щоб просто дихати.  

— Я знаю, — тихо відповів він.  

Ремі хмикнув:  

— Ну що, пташко, пішли визволяти нашого маленького друга?  

Селеста стиснула руків’я кинджала, ще раз поглянула на Гарета і Ліору—а потім разом із Ремі зникла у темряві.