Неможливе

Був тихий ранок. Зала освітлена першими променями сонця, які пробиваються крізь важкі штори. У повітрі запах вогкості від кам'яних стін та попелу з каміна, де ще тліють вуглини. На дубовому столі розкладені книги, записи, карти — сліди довгих нічних розмов.  

Гарет стояв, спершись на стіл, напружено вивчаючи книгу перед собою. Ліора була поруч, але виглядала дещо блідою. Дівчина раз у раз мружилась, ніби щось чула, і раптом захиталась. Її очі розширились, вона повільно піднесла руку до голови, стиснула пальці в світлому волоссі.  

— Що з тобою? — Гарет встиг підхопити кохану на руки, коли та майже втратила рівновагу.  

Ліора важко дихала, а її зіниці розширились, наче вдивляючись у щось невидиме. Із вуст виривались уривчасті слова, чужі голоси зливалися в шепіт, ніби лунаючи не зовні, а зсередини неї самої.  

— Голоси... — ледве вимовила дівчина. — Вони кличуть... щось пробуджується...  

Гарет міцніше стиснув її в руках, заколисував, притискав до себе, намагаючись вгамувати тремтіння, що пробігало дівочим тілом.  

— Спокійно, — шепотів він, гладячи її волосся. — Я тут.  

Тиша тривала декілька напружених секунд, аж раптом Селеста голосно кашлянула, привертаючи увагу всіх у залі. Жінка сиділа трохи віддалік, схрестивши руки на грудях, і уважно дивилася на Ліору.  

— Якби вона була людиною, — промовила Селеста спокійним, але впевненим голосом, — я б точно знала, що з нею. Бачила таке не раз...  

Гарет зосередив погляд на Селесті, його очі потемніли від тривоги.  

— Що це?!  

Селеста повільно зітхнула, нахилилась вперед, поклала долоню на стіл.  

— Вона носить дитину.  

Важка тиша опустилася на залу. Всі дивились на жінку, не вірячи в почуте.  

— Що?! — голос Ремі розірвав тишу і він нервово засміявся. — Ну, цього я точно не очікував...  

— Це неможливо... — тихо промовив Гарет, поглядаючи на Ліору, яка все ще лежала напівнепритомна в його руках.  

Селеста нахилила голову, очі блищали напруженою увагою.  

— Я чую в ній стукіт не тільки її серця.  

Ліора знову здригнулась, губи тремтіли, але слова не знаходились.  

Лукас перехрестився, Ремі виглядав водночас враженим і розгубленим.  

— Це щось нове, навіть для вас двох, — кинув він, дивлячись на Гарета. — І що тепер?  

Гарет нічого не відповів. Його погляд був прикутий лише до Ліори. Чоловік відчував в ній зміни. Але як таке можливо? І що це означатиме для них усіх?

***
Зала продовжувала потопати в ранкових променях. Лукас і Селеста хутко гортали книги, переглядали сторінки, шукаючи бодай якийсь натяк, пояснення. Гарет стояв осторонь, притискаючи долоню до чола. Йому не подобались ці розпитування.  

— Ви були біля Джерела Древніх, — перервала тишу Селеста, її голос був рівний, але напружений. — Розкажи детально, що там сталося.  

Гарет стиснув щелепи. Він відчував на собі їхні погляди, і це змушувало неабияк нервувати. Чоловік зітхнув, стиснув руки в кулаки, потім ростиснув. Йому не хотілося це обговорювати. Але виходу не було.  

— Спочатку Ліора випила з Джерела, — почав він, уникаючи зустрічатися очима з кимось. — Вона хотіла повернутися назад... стати людиною. Але нічого не вийшло.  

— Продовжуй, — сказав Лукас, не відриваючись від книги.  

— Потім... — Гарет ковтнув гіркий клубок у горлі. — Я випив.  

Селеста підняла погляд.  

— Навіщо?  

Гарет зустрівся з жінкою очима.  

— Я хотів бути з нею. Завжди.  

Кілька секунд вони мовчали. Селеста уважно його вивчала, ніби намагаючись розібрати кожне слово.  

— Щось ще? — тихо запитав Лукас.  

Гарет повільно кивнув.  

— Потім... ми пили кров один одного.  

Лукас стиснув губи. Селеста повільно переводила погляд з Гарета на Ліору, яка досі слабко дихала в кріслі.  

— Далі, — проговорила Селеста.  

Гарет затримав подих. Йому неприємно було це говорити, але чоловік знав — вони не відчепляться.  

— Потім... — він поклав руки на стіл і відвів погляд. — Ми кохалися.  

Мовчання тривало лише мить.  

Раптом різкий сміх прорізав повітря.  

— Біля джерела?! — голосно вигукув Ремі, вражено піднімаючи брови. — У святилищі?!  

Гарет стиснув кулаки, але нічого не відповів.  

Лукас схопився за голову, швидко підійшов до Еліс і, не вагаючись, затулив їй вуха долонями.  

— Не слухай, мала, тобі це не потрібно, — пробурмотів він.  

Еліс підняла голову, здивовано кліпаючи очима, ніби хотіла зрозуміти, що означає те “кохалися”?  

Лукас закотив очі й зітхнув.  

— Нічого. Це просто… нечестивий вчинок, зроблений у ще більш нечестивому місці, — пробурчав він, зиркнувши на Гарета.  

— Знаки, — несподівано озвалась Селеста, і всі знову повернулися до серйозної розмови. — Ви чіпали якісь знаки?  

Гарет напружено звів брови.  

— Там були знаки повсюди.  

Селеста повільно закрила книгу, погляд її знову загострився.  

— Тоді у нас великі проблеми.