Тінь сумнівів

Ремі з’явився на порозі кімнати, тримаючи в руках двох живих зайців. Їхні дрібні тіла сіпались, а вуха здригались від кожного різкого руху. Очі тваринок були повні жаху, вони ще не розуміли, чому опинилися в руках цього чоловіка.  

— Ну що, друзі, вечеря? — глузував Ремі, підкидаючи одного зайця в повітря й ловлячи його однією рукою. Його сірі очі заблищали від задоволення.  

Селеста та Лукас завмерли. Вони не відповіли, лише обмінялися поглядами. Напруга зросла, як нитка, що от-от порветься.  

— Що, знову ця ваша мораль? — хмикнув Ремі й закотив очі. — Мучитися, страждати, боятися себе? Навіщо? Ми — хижаки! Це наша природа. Голод треба втамувати.  

Лукас стиснув руки в кулаки, опускаючи голову.  

— Це не природа, а прокляття... — прошепотів юнак.  

Ремі пирхнув, облизав губи й раптово встромив ікла в горло першого зайця. Слабке тіло звивалося в останніх конвульсіях, а вампір пив довго, з насолодою, закриваючи очі. Коли Ремі відкинув спустошену тушку, на губах у нього червоніла кров.  

— Так... Саме так і має бути... — задоволено промовив він, витираючи рот рукавом. — А тепер ваша черга.  

Чоловік простягнув другого зайця вперед.  

Селеста та Лукас не ворушились. Тиша. Тільки приглушене биття двох сердець. Тільки їхній власний голод, що боляче скручував нутрощі.  

— О, не смішіть мене! — Ремі засміявся й розвів руками. — Думаєте, що кращі за мене? Думаєте, що це зробить вас менш подібними на монстрів?  

Лукас здригнувся, закусив губу до крові, замружив очі.  

— Ні... Я не хочу...  

— Але ж таки хочеш, Лукасе, і ми це знаємо.  

Ремі кинув зайця на підлогу. Той скоцюбився та тремтів.  

Лукас схопив голову руками, стиснув себе, немов у бажанні втримати щось всередині. Очі юнака блищали від підступаючих сліз.  

— Чорт забирай! — глухо промовила Селеста голосом повним болю та люті.  

Вона схопила зайця швидко, мовби ухвалене рішення боліло їй менше, якщо зробити все різко.  

— Вибач.  

Вампірка встромила ікла і крихітне тіло здригнулось. Ремі посміхнувся, спостерігаючи за цим дійством.  

Лукас дивився на Селесту широко розкритими очима. Коли вампірка відірвалась від втамування спраги, то на губах у неї темніла кров. Жінка мовчки простягнула юнаку помираючого зайця.  

Лукас схлипував вже вголос.  

— Я не можу...  

— Можеш.  

Руки тремтіли, коли він взяв зайця з рук Селести. Юнак відчував теплу кров на своїх пальцях, а горло одночасно стискалося від болю та бажання.  

Він вкусив.  

І заридав...  

***  
У коридорі, за дубовими дверима, стояли Ліора та Гарет. Вони мовчки спостерігали за тим, що відбувається в кімнаті.  

Ліора притиснула руку до грудей. Її власний голод був поки ледве чутним, але душа боліла за Лукаса.  

Гарет стискав кулаки. Він так хотів би зупинити це! Хотів сказати новим друзям, що є інший шлях. Але... Що він міг дати їм прямо зараз, окрім власних переконань?  

Ліора з розумінням дивилась на чоловіка.  

— Не будемо втручатися.  

Гарет промовчав.  

Їм залишилося тільки безпорадно слухати ридання Лукаса...