Послідовник Еріхана

Ліора повільно проводила гребінцем по довгому світлому волоссю, сидячи перед дзеркалом у слабкому мерехтінні свічок. Її нічна сорочка спадала легкими хвилями, огортаючи тендітну фігуру, а у вікно проникало бліде місячне світло, відкидаючи примарні відблиски на її шкірі.    

Раптом щось змінилося. Ледь помітний холодний подих торкнувся шиї. Ліора відчула, як по спині пробіг холодок, а волосся на руках піднялося.    

Дівчина зупинилася, не піднімаючи очей. Відображення у дзеркалі показувало її саму — і ще одну фігуру в чорному плащі, що мовчки стояла позаду.  

— Привіт, сестро, — пролунав м’який, але незворушний знайомий голос.  

Ліора різко обернулася, її очі блиснули холодною люттю. Перед нею стояв той самий незнайомець. Той, кого вона бачила біля вікна кілька днів тому.    

— Не називай мене так! —  голос дівчини пролунав твердо, хоч серце глухо калатало в грудях.    

Вампір злегка нахилив голову, немов розглядаючи її. Його довге чорне волосся спадало на плечі, а хижі зелені очі, що нагадували очі дикого кота, випромінювали спокійну впевненість.  

— Я Раель, — представився він, ніби між ними не стояла загроза. — У наших жилах тече кров нашого батька. Ми одне ціле. Ти мені сестра.  

Ліора мовчала, намагаючись не дати гніву заволодіти нею. Він говорив про Еріхана. Про того покидька, що зробив її вампіркою!  

— Повертайся додому, — додав Раель м'яким, майже теплим голосом.    

Ліора вдивлялася в нього, намагаючись зрозуміти, що криється за цими словами — заклик, наказ чи спокуса. Але в його очах, чемне дивно, дівчина не бачила агресії. Лише терпляче очікування.

Гарет увійшов  в кімнату різко, майже безшумно, немов тінь, що крадеться за хижаком. Він завжди залишався мисливцем. Очі звузилися, а рука миттєво лягла на руків'я меча. Блиск леза вихопився в світлі свічок, відкинувши холодний відблиск на темні стіни.  

— Хто ти?! — голос Гарета був сповненим впевненості, сили загрози.  

Раель лише усміхнувся, його сміх був ніжний, майже глузливий, але без злоби. Вампір стояв невимушено, ніби його зовсім не турбувала небезпека.  

— Я прийшов за сестрою, — відповів він спокійно.  

Гарет зиркнув на Ліору, що стояла трохи позаду, напружена, але незворушна.  

— За ким? — його голос став ще жорсткішим та зловіснішим.  

Раель не відвів погляду, немов розважався цією грою.  

— За тією, яка належить темряві, Гарете, — він говорив майже ласкаво, але в його словах бриніло щось незворотне. — І ти приєднуйся до нас, якщо хочеш.  

Гарет не ворухнувся, але в його очах з’явилося ледь помітне здивування.  

— Чому ти думаєш, що я…  

— Я бачив тебе тоді в залі, — Раель зробив легкий крок уперед, ніби сповіщаючи, що грає за своїми правилами. — Твою силу. Як ти знищував моїх братів і сестер.  

Ліора стиснула губи. В її погляді промайнуло щось гостре, але вона мовчала.  

— Я зібрав тих, хто лишився, — Раель продовжував рівно, без різких нот. — І продовжую це робити…  

Гарет повільно стискав руків’я меча, але не рухався.  

— Справа Еріхана живе в нас, — Раель злегка нахилив голову, його очі блищали в сутінках кімнати. — Це невідворотно.  

Ліора напружилась.    

— Невідворотно? — прошепотіла дівчина.  

Раель усміхнувся.  

— Не ганяйтесь за примарними легендами і ілюзіями. Прийміть реальність, — він зробив паузу, ніби смакуючи власні слова. — Ви — такі ж, як і ми.    

Гарет повільно зрушив з місця, підходячи ближче до ворога і не опускаючи зброї. Його голос був категоричним та холодним, мов лезо.  

— Ми не такі, як ви!

Раель лише загадково усміхнувся, перш ніж прошепотіти:  

— Час покаже.  

І за мить він зник.  

Його силует розчинився в повітрі, наче дим від свічки, залишаючи за собою лише легкий порух завіси. Вікно, яке хвилину тому було зачинене, тепер хиталося від протягу.  

Гарет миттєво кинувся вперед, з мечем ще міцніше стиснутим у руці. Його пальці вчепилися в підвіконня, погляд кинувся вниз у сад. Але там не було нікого! Лише мерехтливе світло ліхтарів і тіні гілок, що гойдалися від нічного вітру.  

Чоловік стискав зуби, важко дихаючи.  

— Чорт забирай…  

Позаду почулися легкі кроки. Ліора обережно підійшла ближче, її рука несміливо торкнулася напруженого плеча.  

— Він пішов, — тихо сказала дівчина.  

Гарет нарешті відірвав погляд від саду й обернувся. В його очах ще жеврів гнів, але під ним вже пробивалася тривога.  

— Чому ти не покликала мене, коли він з’явився? —  промовив напружено.  

Ліора опустила погляд, ніби шукала відповідь у власних думках.  

— Я не знала, що він зробить, — зізналася дівчина. — Не хотіла, щоб ти…  

— Щоб я що? — Гарет склав руки на грудях, не відводячи від неї пильного погляду.  

— Щоб ти одразу кинувся в бій, — Ліора підняла голову, в її очах майнув блиск емоцій. — Цей вампір сильний, і… він не хотів битися.  

Гарет мовчав, переварюючи її слова.  

— Він маніпулятор, Ліоро, — нарешті відповів сухо. — І приходить не просто так. Він випробовує тебе. Нас.  

Ліора зітхнула, провела пальцями по ледь розтріпаному волоссю.  

— Я знаю…  

Гарет дивився на неї ще кілька секунд, перш ніж зітхнути й прибрати меч у піхви.  

— Наступного разу клич мене одразу.  

Ліора кивнула, але щось у її виразі обличчя залишалося неясним.  

— І що тепер? — запитала вона після паузи.  

Гарет відвернувся, знову кинувши погляд у ніч.  

— Тепер ми готуємось зустрічати гостей. Бо він ще однозначно повернеться.