Розділ 17. Безодня довжиною в місяць

Артур

Я був зовсім розгубленим.

Ні, Сіма вже тікала від мене після гарячої ночі, але цього разу все було інакше.

Вона зникла, наче її ніколи не було, забравши із собою усі свої речі.

В мене нічого не залишилось на згадку, і я сам був готовий луснути себе по голові за подібні дурнуваті думки. Я ж не слинявий підліток, але почуваюся так, наче моє серце вийняли з грудей та просто забрали.

Я порожній, в мені не залишилось нічого важливого, нічого вартого уваги.

А ще студія.

Треба займатися її ремонтом, на щастя ще вчора аварійна бригада викачала усе лайно, а стару частину каналізаційної труби замінили на новий надійний пластиковий аналог. Сантехніки запевнили мене, що цього разу подібних проблем не буде, бо усе було зроблено на совість.

Чомусь це мало радувало, бо саму студію так швидко до тями не привести. На жаль.

Як і обіцяла Аліна, на ранок приїхав прораб із кількома хлопцями, які одразу взялися здирати підлогу, та стіни, де поверхні постраждали від аварії. Обіцяли владнати питання за кілька тижнів, але в це мало вірилось.

Офіційна сторінка DAREtoDANCE у соцмережі була забита повідомленнями від наших друзів із найкращими побажаннями та співчуттями з приводу того, що відкриття зали переноситься на невизначений термін. Хтось жартував, що початок кар’єри з лайна – це хороший знак, бо де лайно там завжди гроші. Я навіть трохи посміхнувся, але відповідати бажання не було.

Ілона з Геною справді влаштували виїзну групу танцівників у парку для промоакці] нашого майбутнього відкриття. Я попросив організувати усе без мене, бо зовсім втратив ентузіазм до танців. Сподіваюсь, це тимчасово, бо зазвичай саме танець рятував мене від поганих думок, емоційних переживань та будь-чого!

Тільки цього разу я тільки й думав що про Серафиму, зовсім нічого не розуміючи. Чому втекла і нічого не сказала? Це через те, що я назвав її своєю дівчиною? Чи через мою обіцянку поїхати з нею до онколога? Я зовсім заплутався, бо ще ніколи не відчував нічого подібного до дівчини. Мене часто хотіли затаврувати званням чийогось хлопця, але я був прихильником вільних стосунків, коли люди весело проводять час разом на взаємовигідних умовах, і на цьому все.

Але з Серафимою я справді захопився. Вона була несхожою на інших, легкою та яскравою, відданою і водночас холодною. Свої думки вона завжди тримала за сімома замками, хоча ні. Тієї ночі вона сама розповіла мені про свої проблеми, про те, що хоче померти…

Господи, ні!

Вона ж не зробить нічого поганого із собою?

Я не знаю про неї майже нічого, щоб почати пошуки… Це бісить і засмучує мене водночас. Чому? Чому покинула мене так різко? Все ж було нормально, ми були такими щасливими. Чи то я приймав бажане за дійсне, насолоджуючись кожною миттю разом, а вона просто… Що?

Вже просто нічого не розумію.

Я хочу тільки одного – дізнатися, що з нею все нормально, але бажано також прояснити деякі моменти між нами.

Думав, що зможу розпитати Аліну про Серафиму, якщо вона знову завітає до мене в гості. Але моя коханка більше не дзвонила, а коли я намагався подзвонити їй сам – просто відхилила усі 5 викликів. Та що за дурня відбувається?

На наступний день я продовжив дзвонити Аліні. А що? Вибору в мене не було! Що мені ще лишалось? Та вона вперто не відповідала, тоді я почав писати гнівні повідомлення:

Артур: «Де Серафима? Скажи хоч, чи все з нею нормально! Ти маєш це знати, я не заспокоюсь!»

Аліна: «Припини мені дзвонити. Сіма в лікарні, її готують до операції. Вона в нормі»

Артур: «Ти знала про них з Богданом???»

Аліна: «Ні»

Аліна: «Нещодавно дізналась. Що у вас із Сімою? Вона питала про тебе»

Це вже дуже дивно. Спочатку кинула мене, а потім питає? Ну Серафимо, попадись мені на очі….

Артур: «Ми зустрічаємось. Принаймні я так думав, доки вона не зникла»

Аліна: «Ти ж не зустрічаєшся ні з ким, просто спиш»

Артур: «З нею все інакше, тримай мене в курсі, будь ласка»

Аліна: «Добре»

Але після цього Аліна знову пропала і ми більше не спілкувались. Не допомагали ні повідомлення, ні дзвінки. Здається вона взагалі змінила номер, бо мої намагання достукатися до коханки, як до єдиного джерела потрібної мені інформації не давали ніякої користі.

Все здавалося мені безглуздим.

Студія більше не радувала, я втратив жагу до рухів, перестав викладати, але адміністративними питаннями досі займався. Ілонині виїзні тренування стали справжньою знахідкою, бо вартість зайняття була символічною, що ще більше приваблювало людей, а знання наші тренери давали справді чудові. Ніхто не залишався без уваги.

Тільки мені більше не хотілося нічого.

Весь мій ентузіазм та жагу до життя з грудей вирвала одна зеленоока бестія, яка вирішила, що я надто неважливий для розмови. Нічого не пояснила, просто кинула мене, наче нікому не потрібне сміття.

Я на цілий тиждень випав з життя, коли всі моменти зі студією бути вирішені. Просто валявся вдома та дивився ТВ, не хотілося нікого бачити. Таке зі мною було вперше.

Залишалося ще одне питання – виплата кредитів, які ми всі дружно брали для старту студії. Зараз нам знову були потрібні гроші, яких просто не було. На щастя, ремонт студії сплатив орендар, тож залишалось тільки розібратись з обов’язковими виплатами.

Просити в борг в мене більше не було в кого, тож я вирішив, що піду працювати до батька на СТО.

Тато був настільки щасливим, що я навіть здивувався його реакції.

Пообіцяв допомогти мені з виплатами по кредиту, якщо буде потрібно.