Розділ 15. Не треба було це робити

Серафима

Щойно я побачила, як під’їхала машина Богдана, мені захотілося просто провалитися під землю. Не знаю, навіщо вирвала руку з долоні Артура, але мені здавалось, що так я зможу врятувати його від гніву мого… хрещеного. І ще Аліна. Мабуть, я ніколи не зможу нормально почуватися поруч із нею, бо мені до біса соромно. Ця жінка завжди відносилась до мене, як до власної доньки, а я… А я спала з її чоловіком. Навіть у них вдома.

Але на цьому все, я більше не хочу і не можу робити таких помилок.

Якщо мені судилося померти через ту бісову пухлину, хай так, аби більше не додавати собі нових причин для самокатування. Я і так зробила чимало поганих речей.

Допомогла Богдану виграти кілька справ, засудивши невинних людей.

Мені немає чим гордитися.

Все моє існування просочене якимось жалем, негативом та неспроможністю стати нормальною людиною. Розчарування для батьків, проблема для Богдана, бо я сама приходила до нього знову і знову за відчуттям важливості та бажаності, намагалася нашими стосунками щось собі довести, а виходило тільки сіяти ще більше болю.

Навіть з Артуром… Зараз саме через мене в нього може бути купа неприємностей, якщо Богдан не відступиться. А я надто слабка, щоб кинути колишнього коханця самостійно, і просто наче сліпе кошеня ховаюся за спиною Артура. Та ж він навіть не здогадується, яку зміюку пригрів на своїх грудях!

Господи, та я просто мушу померти, бо моє життя доводить мене до сказу, дихати боляче, хочеться кричати, а потім просто замовкнути й більше нікому нічого не псувати.

Але з моїх негативних думок мене вириває оклик Аліни:

– Сімочко, ти що тут робиш? Дитинко, ми тебе мало не по всьому місту шукаємо! Твої батьки дуже хвилюються, а ти тут з Артуром… - вона знає Артура?

–  Доброго дня, - обриває нашу розмову Артур, - Ось такі в нас власне проблеми. Завтра мало б відбутися відкриття студії, але все однозначно відкладається на невизначений термін. Ми витратили чимало коштів та часу на підготовку, а тепер ще й не зможемо нічого реалізувати. А хто платитиме за пошкоджений ремонт та роботу спеціалістів?

Не очікувала від Артура такого серйозного монологу, а він молодець. Аліна навіть виглядала трохи шокованою:

–  Артуре, не переймайтесь, приміщення застраховане, тож всі витрати будуть вам компенсовані, а про відкриття зали – це вже не до мене, так склались обставини, не варто сваритись. Особисто я Вас лайном не заливала, - сказала йому і в очі дивиться з викликом, - З робітниками зараз розрахуємось, а ремонт студії вам компенсуємо, щойно будуть підраховані збитки. Щось іще, юначе?

–  Взагалі-то, Ви б могли запропонувати якусь альтернативу на період проведення ремонтних робіт та принаймні звільнити від частини орендної плати за найближчий місяць. Швидше ми це питання все одно не владнаємо, а в нас є певні зобов’язання перед банками та податковою.

–  Слушно, але над цими питаннями потрібно подумати, я зателефоную Вам пізніше. Зараз нам вже час, тож більше Вас не затримаємо. А тобі Серафимо краще поїхати з нами, ми завеземо тебе до батьків…

Рішучість Артура у захисті власних інтересів якось дуже сильно надихнула і мене. У 22 роки я точно можу приймати рішення самостійно, а не слухатися у всьому дорослих людей, які кращі хіба тим, що прожили на цьому світі на кілька років довше. Боже, та хіба це насправді має значення???

– Я не поїду, дякую, - кажу це і сама міцніше хапаюсь долонею за мого хлопця. Так? Він же представив мене Ілоні своєю дівчиною, а я тільки зараз зрозуміла, що наші стосунки набули мінімального офіційного статусу.

–  Мила, тобі треба до лікарні, - спокійно говорить Аліна, - Я все розумію, але ти не можеш ховатись від такого.

–  Вона не ховатиметься, завтра ми разом із нею поїдемо до онколога, - ошелешив мене новиною Артур, - Я особисто проконтролюю, щоб Серафима серйозно зайнялася цим питанням.

Аліна якось дуже дивно подивилась на Артура, нічого не сказала і тільки схвально кивнула головою перш ніж піти до машини. Богдан весь цей час стояв неподалік та не зводив очей з наших з Артуром переплетених пальців.

Все правильно.

У Богдана родина і діти, а я йому не належу.

Я б воліла забути, що пов’язувало мене із цим чоловіком, але не можу.

Це нічого.

Головне, що я більше не повторюватиму цих помилок.

При Аліні він ніколи не видаватиме себе, нас.

Та й не думаю, що він насправді зробить щось погане Артуру чи його друзям. Богдан не така людина, він може погрожувати та нагнітати, але не вірю, що справді зробить щось лихе. Головне ще трохи ігнорувати його, наші стосунки не могли бути тривалими. Хай знайде собі іншу іграшку, бо в мене немає на це часу.

Трохи згодом, коли Артур вже вів мене до себе додому, я відчувала себе такою спокійною та захищеною в його обіймах, що, здавалося, ніби ніщо не зможе зруйнувати цю романтичну атмосферу. Але я помилялася, бо для цього було достатньо єдиного питання з уст мого хлопця:

– Ти спиш з Богданом?