Розділ 14. Все летить шкереберть

Артур

Дивлюся на Сіму, таку злякану та розбурхану, і мій гнів потроху затухає. Моя дівчинка хвилювалась за мене? Це настільки приємно, що я ладен забути про всі проблеми, аби тільки скоріше опинитись у її обіймах. Але ні.

Пропозиція Богдана не виходить з моєї голови, тож просто з порогу видаю порцію важливого матеріалу:

–  Богдан хоче, щоб я не підходив до тебе, щоб вигнав зі свого дому зараз же, інакше він не дозволить мені відкрити студію. І фактично обіцяє знищити мій бізнес.

–  Ясно, - говорить Сіма холодно, і ця відсутність емоцій на її обличчі холодними голками залазить під шкіру. – І що ти вирішив?

–  Нічого. Я не хочу, щоб ти йшла, - кажу чисту правду.

–  Але ти не можеш підвести друзів, бо це стосується не тільки тебе, правда ж? – Серафима закінчує розмову фразою, яка крутиться в моїй голові.

Не встигаю відповісти, бо мій телефон розривається від дзвінка. Це Ілона.

–  Артур, все накрилося, ніякого відкриття завтра не буде. Швидше дуй сюди на студію, всі деталі на місці.

І відключається.

А я наче остовпів. Невже Богдан вирішив не чекати ранку та вже щось провернув? Навіщо тоді був весь цей фарс із погрозами? Нічого не розумію. Та факт залишається фактом: потрібно поспішати на студію просто зараз.

–  Сімо, послухай, я тебе нікуди не відпускаю. Ти можеш дочекатись мене вдома, або пішли разом, однак щось трапилось на студії. Треба терміново туди дістатись…

–  Добре, дай мені 2 хвилини, я з тобою!

Чесно…

Я так звик до Серафими в мене вдома, що навіть собі не хочу зізнатись у тому, як справився б, якби вона просто пішла та зникла з моєї буденності. Скільки ми разом? Близько тижня. А я вже поринув з головою у це приємне відчуття, коли на тебе чекають, коли завжди є про що поговорити, коли так тепло на душі лише від одного її погляду.

Невже я в неї втріскався?

Не думаю, що це гарна ідея, зважаючи на Богдана та його погрози, але мені якось стало так байдуже на це.

Добігаємо до студії ледве не за 5 хвилин, біля будівлі вже зібралася купа людей, стоїть аварійна машина водоканалу, а в повітрі пахне… точно не приємними весняними квітами, а справжнісіньким лайном. Мати Василева!

Виявляється в санвузлі у нашій спортивній залі сталася аварія, каналізаційний стояк розірвало і весь його вміст досі розтікається по новій відремонтованій підлозі моєї студії. От лайно! Через те, що студію ми закрили й на місці нікого не було, а люди після роботи прийшли додому і почали активно користуватись каналізацією, помітити проблему вдалося не одразу. Значно пізніше люди з другого поверху відчули неприємний аромат, що шлейфом розтікався вже навіть по вулиці.

Шукав очима Ілону, і знайшов її під деревом на клумбі. Моя подруга нервово курила, хоча наскільки я знав, вона вже давно перемогла цю дурнувату звичку. Беру Серафиму за руку, вона не чинить спротиву, тому в душі я злітаю до небес, і мене справді дивує подібна реакція на простий доторк.

В мене тут все життя руйнується, а я наче школяр радію можливості походити з дівчинкою за ручку. Бовдур!

–  Хей, ти як? Це Сіма, моя дівчина. Це Ілона мій партнер по бізнесу, та судячи з усього – по нещастю.

–  Приємно познайомитись. Ага, щастя нам повну студію привалило, - нервово сміється Ілона і уважно роздивляється Серафиму, хитро позирає на мене.

Це й не дивно, бо Сіма перша дівчина, з якою я її познайомив. А ми дружимо вже років 10, якщо не більше.

–  Це жахливо, - говорить Сіма, - І що ж ви тепер робитимете?

–  Щось придумаємо, - знизую плечима, а Ілона важко зітхає та дістає наступну цигарку з пачки.

–  Що, наприклад? Навіть якщо сьогодні все владнається, ми до нових віників залу не відмиємо. Так там, мабуть, просто з нуля ремонт доведеться робити, бо все в самі знаєте чому! – не витримує Ілона та розривається гнівною тирадою.

–  Та розумію, подруго, розумію. Але щось треба робити. Почнемо з того, що перепросимо перед усіма людьми на офіційній сторінці нашої студії. Це я беру на себе. Попереду літо, можна знайти кілька локацій для занять просто неба, може в новому парку? Там, здається є зона для йоги, нам також підійде. Влаштуємо якісь майстер-класи для дітей, поки шукатимемо нову залу… - я почувався таким щасливим від близькості Сіми, що навіть лайно у студії не могло зруйнувати мій настрій, ідеї сипалися наче з лопати, а Ілона дивилася на мене, наче на хворого на голову чи божевільного алкоголіка.

–  Ну, може якась раціональна думка в усьому цьому і є, - замислилась подруга, - Але ж зараз, що робити зараз? Хто платитиме ремонтникам, хто поверне нам наші гроші, як мені кредит платити?

–  Все вирішимо, поступово. З приводи оплату послуг робітників зараз зателефоную власнику приміщення.

Поки я включив ділову людину та дзвонив, кому треба, Серафима постійно була поруч та тримала мене за руку, підтримувала як могла. А я з острахом очікував на прибуття Аліни, бо саме їй зателефонував, аби порадитись. За 20 хвилин до будівлі під’їхав вже знайомий мені сірий джип, з якого вийшла Аліна, а з нею і Богдан. Побачивши новоприбулих, дівчина різко сіпнулась та вирвала свою долоню з моєї руки.

Якого біса? Невже мої здогадки про те, що цей Богдан не просто її хрещений, правдиві?

Руку мою кинула, а він тепер очима спопеляє.

Аліна взагалі, мабуть, не розуміє, що тут відбувається, бо класичну безпристрасну маску начепила на обличчя і просто йде до нас. Богдан же вже блискавиці очима пускає, а я тільки злісніше долоню Сіми хапаю та до себе ближче її притягую. От тепер і Алінина черга брову догори підняти.

Відчуваю, зараз буде весело.

Жахливий сморід застилає вулицю, Серафима сіпається в моїх руках наче поранена косуля, а ці двоє повільно наближаються до нас, поки Ілона і далі сидить навпочіпки та палить сигарету за сигаретою. Бізнес накривається лайном в усіх сенсах цього слова, але мене найбільше хвилює дивна реакція Серафими на цього старпера.