Розділ 13. Вона не може мене покинути

Богдан

Щойно висадив з автомобіля цього танцюриста Артура і досі не можу відійти від нашої розмови. Ні, звичайно я розумію, що Серафима може подобатись комусь ще окрім мене, але це нестерпно. Вона була лише моєю, моєю красунею, моїм скарбом, який я ховав від усіх, навіть від дружини. Хоча ми й домовились, що нічого не будемо приховувати одне від одного.

Сама думка про те, що цей бовдур міг торкатись її… навіює бажання вбивати.

Я знову проходжу крізь ті самі емоції з Сімою, що й колись з Аліною.

Але Сіма не Аліна.

Вони зовсім різні.

Тоді чому ж за вироком долі Серафима також зв’язалась із тим самим стрибунцем, що й 3 роки тому моя дружина?

Я кохаю свою дружину. Аліна та наші діти – найголовніше в моєму житті, навіть кар’єра не має такого значення, як вони. Ми з дружиною разом вже 25 років, наші діти вже майже дорослі, і кожен з нас живе своє життя.

Політика ніколи мене не цікавила, та батько не залишив мені вибору. Я навчався з Миколою Степовим, я мріяв стати його партнером та відкрити разом з кращим другом юридичну фірму, і ми її відкрили, але у мого татка були інші плани. Робота в міськраді в мене номінальна, але нерухомість у власності та вплив на певні комерційні процеси в місті справжні. Я ненавиджу це, бо завжди хотів боротися за правду, рятувати людей від несправедливого суду, бути талановитим адвокатом.

Звичайно ж, батькові, колишньому меру, з його кримінальними зв’язками та бажанням утримувати владу в регіоні максимально довго, не було ніякого діла до моїх бажань. Навіть зараз, коли мені 45 років, я мов ряжений бовдур слухняно виконую те, що мені скажуть.

Аліна сприймає це нормально, їй байдуже на мораль та принципи, головне, щоб родина була забезпечена усім потрібним. Вона займається нашою нерухомістю, веде кілька благодійних проектів за дорученням мого батька, опікується дітьми, поки я роблю свою частину угоди. Я наче живу чужим життям, бо усе моє – дружба з Миколою Степовим та Сіма.

Три роки тому Аліна заявила мені, що її не влаштовує наше інтимне життя. Я часто у відрядженнях, а в неї є певні потреби, тож вона запропонувала нам обом завести коханців. Просто для розваги, для здоров’я, без емоційної прив’язки, лише щоб не нудьгувати та підігріти інтерес одне до одного.

Сказати, що я був шокований, нічого не сказати. Так, я був часто заклопотаний, але Аліна розуміла мене з пів слова, завжди допомагала, підтримувала та просто була мені другом. Не знаю чому, та я погодився на цей фарс. Аліна говорила так впевнено та просто, ніби не про зраду, а звичайний похід у кіно з подругами.

Все з самого початку було дивно, бо вона швидко знайшла собі хлопця, потім іншого, а за кілька тижнів вони вже починали качати права на неї та створювати проблеми. Я вже був готовий припинити все, але Аліна десь знайшла цього Артура, який на диво зрозумів, що від нього потрібно, і не сунувся, куди не треба. Аліна була щаслива, наше інтимне життя також через це покращилось. Дружина задоволена, кар’єра в безпеці, бо я звичайно ж слідкував за Артуром та його походеньками. Хлопець і не думав забирати в мене ідеальну родину, тож я розслабився.

Розумів, що мені також можна було пошукати розвагу на стороні, але багато роботи і було не до того, поки ми не поїхали зі Степовим на Міжнародний юридичний форум до Берліна.

Там я вперше подивився на свою похресницю інакше.

Вона була такою гарною, такою дорослою та звабливою, а Микола весь час поводився з нею жахливо. Певною мірою я відчув з нею особливий зв’язок, бо для власного батька я теж був завжди недостатньо хорошим. Та й зараз нічого не змінилось.

Я розумів її почуття, її біль.

А далі ми провели разом ніч, і тільки тоді я зрозумів, що накоїв. Я боявся, що вона подумає, ніби все було помилкою, але наступного вечора вона прийшла знову, і я просто втратив голову. Моя кохана дівчина, моя і тільки моя красуня. Романтика, відданість, ніжність і один секрет на двох. Я ж нічого не порушував, бо Аліна сама дозволила зустрічі з коханками, але сказати про Серафиму я нікому не міг.

Досі не можу. І мої почуття не змінились, тільки починають приносити проблеми.

А ще ця звістка про пухлину в її голові…

Я не знаю, як все виправити, як тепер не розкрити нашу таємницю. Краще було б завершити стосунки та відпустити її, але…

Це ж моя Серафима. Неймовірна, чуттєва, солодка та тільки моя. Була тільки моєю, доки не з’явився цей бовдур.

Бісить, він мене до нестями бісить.

Але нічого робити не можна, викривати себе не можна. Потрібно зібратись з думками, дочекатись відповіді від Артура.

Впевнений, що він прийме мою пропозицію, я заберу Серафиму на лікування, в Європі ми знову зможемо побути лише вдвох, далеко від сторонніх очей.

Так, Боже, так. Все буде добре, тільки треба трохи почекати.