Розділ 8. Чого хоче Сіма?

Артур

Ми просто сиділи із Сімою у кафе, я веселився від того, як смішно вона сьорбала свій гарячий напій із кружки, а я намагався не глузувати з неї. Дівчина вона ульотна, справді трохи дивакувата. Легка та проста, ніби знаємо одне одного кілька років, а не кілька днів. Я так захопився нашим із нею спілкуванням, що мало не забув про ситуацію із Аліною.

Вона прийде після 6ї, зазвичай наші зустрічі займали не більше години-півтори, бо чоловікові вона казала, що йде до салону краси. Ні, звичайно ж після моїх сеансів жінка справді виглядала молодшою та щасливішою, але я завжди з гумором відносився до такої «відмазки» своєї… подруги?

Коханкою себе називати вона ніколи не дозволяла, та й я був вільним, тож термін «близька подруга» чудово підходив для опису наших взаємовигідних стосунків. Але Серафима… ми тільки познайомились, я не знаю, як все буде далі, та не хотілося б усе зруйнувати таким своїм скелетом із шафи. Аліна знову поїде. Минулого разу ми бачились мало не півроку тому, тож в мене буде час розібратися із новою знайомою та вирішити для себе усі важливі питання.

Виходить, що варіантів в мене декілька: або запросити Аліну на зустріч до студії, де сьогодні увечері нікого не буде, або якось здихатись Сіми години до 8ї вечора. І я поки що не знав, як усе це розрулити.

–  Артур, - перервала мої роздуми про глобальні проблеми Сіма, - мене сьогодні не буде до пізнього вечора. Є кілька невирішених питань, тож до 9 не чекай на мене. Може щось купити з продуктів додому?

–  О, добре, та не переймайся, я сам куплю, що треба.

Додому… чомусь так тепло стало від її слів, я навіть розпереживався. І одночасно зрадів, бо Серафима вирішила мої питання однією свою фразою. Невже існують такі дівчата, які не створюють проблем, а вирішують? Ого. Якщо зважати на те, що одна жінка допомагає мені із бюрократичними моментами по студії, а інша просто класна та неймовірно пристрасна, то я справді поцілований вдачею. Так-так, заздріть мені усі!

Але разом з тим на душі стало якось гидко від розуміння того, що сьогодні я розважатимусь з Аліною на тому ж місці, де солодко спатиме пізніше Сіма… Я погана людина.

Хоча, стоп! Ми ж нічого не обіцяли одне одному, чому тоді я маю почуватись зрадником?

***

Аліна приїхала до мене о 18:02.

Яка точність! Невже так скучила?

Єхидно посміхаючись, вона без слів забралась мені під футболку, муркочучи від доторків до мого рельєфного торсу. А далі все пішло за стандартною програмою, яку обирала замовниця. Не можу сказати, що мені не подобалася уся ця процедура, але мимоволі згадував вечір із Сімою… То було так емоційно, так по-новому та справді ніжно, що сьогоднішній марафон із Аліною більше нагадував екзамен. Екзамен, який я успішно здав на «відмінно», судячи із задоволеного обличчя моєї «подруги».

Аліна – дуже гарна жінка, неймовірно зваблива та доглянута, але настільки цинічна, що, здається я сам отруївся та по вуха загруз у це лайно. До мене іноді доходили думки про те, що рано чи пізно ця інтрижка вилізе мені боком, бо ж не будемо ми все життя вести наші стосунки у тіні. Просто до знайомства з Сімою, я якось і не думав про справжні стосунки, про кохання.

Яке кохання? От у Ілони та Гени воно було, але ж і вони зраджувати одне одному у свій час. Моногамія застаріла чи може справа не в цьому? Я перестав себе розуміти, бо раніше усе було просто і я не мав сумнівів. Просто діяв згідно із ситуацією: або пан або пропав. Я не шукав Аліну, вона знайшла мене сама, а я просто отримував максимальну користі від нашої, гхм… співпраці.

Та зараз я розумів, що більше не хочу бути її персональним тренажером за викликом, бо ж моє життя може стати іншим. Може із Сімою, може з іншою дівчиною, але жодна жінка нормально не сприйматиме постійну присутність Аліни в нашому ліжку.

Поки моя гостя вдягалася та роздивлялася мій торс із замріяною посмішкою, я вирішив дізнатись усе потрібне:

–  Ти надовго цього разу?

–  О, котику, я ще нікуди не їду. Ти готовий до другого кола?

–  А, ти про це. Якщо бажає моя господиня, - вирішую пожартувати, сподіваючись, що вона відмовиться.

–  Досить з тебе, мені вже скоро треба їхати. Цього разу не знаю, на скільки ми тут, маємо допомогти другу родини. Є тут в місті один талановитий адвокат – Микола Степовий. Так от з його донькою біда – у голові пухлина, треба робити операцію, а дівчина влаштувала бунт та втекла з дому. Ситуація серйозна, треба оперувати та проходити реабілітацію, доки не пізно. А в нас саме є спеціалізована клініка у Європі, де все можуть зробити максимально якісно для Серафими. Вона похресниця мого чоловіка. Батько сподівається, що хрещений вгамує її та вмовить малу на операцію. Взагалі ситуація дивна, я давно знаю дівчину і вона завжди була дуже слухняною. Чому суперечить саме зараз взагалі незрозуміло… Ну то таке, тобі мабуть не цікаво.

Аліна застібнула останній гудзик на своїй шовковій сорочці та цьомнула мене у щоку.

Не цікаво? Та я просто в шоці! Хочеться розпитати усе про цю дівчину. Пухлина в голові? Я не медик, але ж це звучить просто капець як серйозно!

Серце вистрибує з грудей.

Мало не пропускаю повз вуха те, як Аліна прощається та йде.

Яка вірогідність того, що йдеться не про мою Сіму? Серафима… Не таке вже й розповсюджене ім’я.

Господи, так усе сходиться! Я побачив її біля лікарні того дня, вона не живе вдома, вода постійно зайнята своїми думками, вона…

То вона справді може померти?

Вона відмовляється від операції?

Але чому? Судячи з усього, для її родини гроші не проблема. Завжди була слухняною дівчинкою… Я починаю злитися, я не можу зрозуміти, чому мені взагалі не байдуже. Я майже не знаю її. Так, вона мені подобається, але…

І що тепер робити?

Я не можу видати себе, що знаю про її пухлину, тоді будуть непотрібні питання.

Аліну я теж не можу розпитати детальніше, бо… ну, тут все зрозуміло без пояснень.